Відкрите суспільство та його вороги
- Автор: Поппер Карл Раймунд
- Год: 1994
- Язык: украинский
- Переводчик: Олександр Буценко
- Жанр: Общественные науки, социология
Электронная книга - «Відкрите суспільство та його вороги». Краткое содержание книги:
Володимир ШКОДА, професор, доктор філософських наук, Харків
(3) Для того, щоб стати дійсною чи справжньою, сутність має розкритися у зміні. Ця доктрина набуває пізніше у Гегеля такої форми24: «Те, що існує лише в собі, є... тільки потенційністю: воно ще не постало в Бутті... Лише завдяки діяльності здійснюється «ідея». Отож, якби я забажав «постати в Бутті» (безсумнівно, дуже скромне бажання), то мусив би «ствердити свою особистість». Ця ще й досі вельми поширена теорія веде, як ясно бачив Гегель, до нового виправдання теорії рабства. Адже самоствердження25 означає, якщо йдеться про взаємини людини з іншими людьми, прагнення панувати. Справді, Гегель вказує, що всі особисті зв'язки можна в такий спосіб звести до основного відношення — господаря і раба, панування і підкорення. Кожен мусить прагнути ствердити й виявити себе, а позбавлений характеру, мужності й загальної здатності до збереження власної незалежності, мусить бути оберненим у рабство. Ця чарівна теорія особистих зв'язків має, звичайно, свій аналог у гегелівській теорії міжнародних відносин. Нації мусять утверджувати себе на історичному коні; їхній обов'язок — прагнути до панування над світом.
Усі ці далекосяжні історицистські висновки, що їх буде розглянуто під іншим кутом зору в наступному розділі, перебували в сплячому стані понад двадцять століть, «приховані й нерозвинуті» в арістотелівському есенціалізмі. Арістотелізм виявився більш плідним і багатообіцяючим, ніж вважали більшість його численних прихильників.
II
Головною небезпекою для нашої філософії, окрім лінощів і плутанини, є схоластика,... що трактує неясне, як чітке...
Ф. П. Рамсей
Ми досягли тієї точки, з якої, не зволікаючи, можемо перейти до розгляду історицистської філософії Гегеля чи принаймні до стислих коментарів щодо еволюції від Арістотеля до Гегеля й піднесення християнства. Це буде зроблено у третій частині, наприкінці цього розділу. Тим часом, у плані відступу я хочу обговорити радше технічну проблему — арістотелівський есенціалістичний метод Визначень.
Проблема визначень і «значення термінів» не прямо стосується історицизму. Одначе вона була невичерпним джерелом плутанини й тієї специфічної пишномовності, що в поєднанні з історицизмом у свідомості Гегеля породила ту отруйну інтелектуальну хворобу нашого часу, яку я називаю оракульською філософією. Вона була найважливішою першопричиною арістотелівського, на жаль, і досі панівного інтелектуального впливу, всієї тієї голослівної та порожньої схоластики, що переслідує не лише середньовічну, а й нашу сучасну філософію; і навіть така нова філософія, як філософія Л. Вітгенштайна26, зазнає, як ми побачимо, цього впливу. Розвиток думки після Арістотеля можна, мені здається, підсумувати словами, що кожна дисципліна, щойно застосовували арістотелівський метод визначень, опинялася в загальмованому стані порожньої багатослівності й нудної схоластики, і що міра, якої різноманітні науки могли досягти в своєму поступі, залежала від міри їхньої здатності звільнитися від цього есенціалістичного методу. (Саме тому наша «суспільна наука» переважно й досі належить до середньовіччя.) Обговорення цього методу вимушено є дещо абстрактним, зважаючи на те, що проблема була цілковито заплутана Платоном і Арістотелем, чий вплив сприяв піднесенню таких глибоко вкорінених забобонів, перспектива розвіяти які видається не дуже виразною. Попри все це, мабуть, буде цікавим проаналізувати джерело такої значної плутанини й багатослівності.