Свій час
- Автор: Дубинянская Яна Юрьевна
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-238-3
- Переводчик: Вікторія Стах
- Жанр: Киберпанк
Электронная книга - «Свій час». Краткое содержание книги:
Роман «Свій час» Яни Дубинянської має кілька захопливих сюжетних ліній, дії його відбуваються у різних часових та просторових межах. Уважні поціновувачі літератури з задоволенням помітять у ньому цілком упізнаваних персонажів літературної тусовки, вгадають найулюбленішу книжкову подію країни і, звісно ж, старовинне і таємниче місто, що його охороняють кам’яні леви.
Мені розповідали, що перед гостями після дім-траху завжди постає саме ця проблема.
Поки вони закінчать розмову, я встигну скочити в дім-шпиталь і позлягатися зі шпитальною сракою в усіх позах, нікуди вона тепер не дінеться, не шусне в своєму робочому часі з робочого-таки ліжка. Встигну ліквідувати всі чисто конфлікти в гостьовій зоні та околицях, а краще скрутити і порозпихати по дім-шпиталях усіх до одного зустрічних недоростків і дорослих бевзів. Устигну нагнути кожну столову дівку в зоні, щоб вони краще доперли, як належить працювати з гостями. Що у нас іще, доми-шмаття?.. Атож, віпову дівку однозначно варто перевдягти, лазить у своєму задвірковому лахмітті, а класна ж дівка. У неї вже інакший вираз обличчя, зморщений носик і підняті брови, смішнюча, і ще вона так стала, що між ґудзиків на кофтинці визирає цицька, майже вся.
Уявляю собі її, руду, без усього. На поземному польоті мого часу я міг би роздягнути її догола так, що вона і не второпала б, як це сталося.
Але я нічого такого не роблю. Просто очікую, профілактично переминаючись на місці і вряди-годи розмазуючи двома пальцями джмеля чи муху, поки вони закінчать і дійдуть якоїсь згоди. Ось тоді, через цілу вічність п’яти, чи скільки їм там знадобиться, комунальних хвилин, що-небудь собі вирішу і я.
Лиш одне я знаю напевно: я не сповільнюся. На жодну мить — поки це залежить від мене самого. На весь Світ-комуну просто не існує нічого, що могло б переконати мене, переважити, видатися — бодай на секунду, на мою секунду! — важливішим і крутішим. Кажеш, на задвірках його, типу, кожен має, і буцімто вони самі, добровільно сповільнюються аж донесхочу?.. не свисти, чуєш, та пішла ти зі своєю сракою. Навіть на задвірках не може бути таких надолобнів, які б не розуміли — як це воно.
Свій час.
— Треш — це завжди гра. Хтозна, можливо, юні фікрайтери тешуть таке цілком серйозно, але фахівці завжди саме граються в треш. Гра на гроші чи заради самої гри, по-різному. Найгірше, коли ви надибуєте треш там, де найменше на це сподівалися: скажімо, у мене. Адже ясно, що я не гратиму просто так, що тут якийсь підступ, дуля в кишені. Дуже імовірно. Однак не скажу.