Вода, павутина
- Автор: Гашич Нада
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Книги-XXI
- ISBN: 978-617-614-113-6
- Переводчик: Наталья Хороз
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Вода, павутина». Краткое содержание книги:
— О, який гарний цей коник, о, як прекрасно плаває та рибка! — викрикував він, коли вони летіли над пустотливими кониками і чистими ріками.
Не вгавав:
— Який гарний цей коник, як прекрасно плаває та риба!
Даремно йому матуся-дракуся казала, що дракони не люблять води, бо вона їм може погасити вогонь в ніздрях, і що швидкість коника ніщо порівняно із швидким драконівським польотом. Даремно, бо дракончик і далі з любов'ю і, мусимо визнати, деякою заздрістю спостерігав за кониками і рибками.
Батьки занепокоїлись: матуся-дракуся стурбовано пустила одну величезну драконячу сльозу, яка спричинила таку повінь, що у найближчому палаці у всіх принцес намокли туфельки і сукенки, а татусь-дракусь важко і заклопотано зітхнув, від чого знесло дах із сусіднього палацу, тому й сам король мусив весь тиждень спати під чистим небом зі смішним нічним ковпаком на голові.
А той король, який мусив весь тиждень спати під чистим небом, до того ж зі смішним нічним ковпаком на голові, був мисливим і розумним королем, який розумів, що треба щось негайно робити, бо якщо зрониться ще одна драконівська сльоза, постраждають не лише сукеночки і туфельки принцес, а вода може віднести навіть царські скарбниці. Знав той мудрий король, що якщо дракон ще раз чи двічі зітхне, здує не лише дах, але й весь палац, разом із королем, королевою, королевичами, королівнами і силою-силенною придворних. Мізкував, мізкував на королівському ліжку під чистим небом і нарешті згадав про свого придворного чарівника, який останнім часом був не надто зайнятий, але знав різноманітні чарування, то й, певно, й цьому дивному маленькому дракончику, і його плаксивій матусі-дракусі, і стурбованому татусю-дракусю зможе стати в нагоді.
Скинув уранці король свого ковпака, яким захищався від нічного холоду, натягнув золоту корону і передав придворним наказ допровадити чарівника до палацу. Вирушили придворні до чарівничих палат із важким серцем, бо хтозна, що в тих чарівників на умі і на що вони можуть перетворити звичайну людину, тільки тому, що в них кепський настрій. Перед самими чарівничими палатами спинилися: ізсередини долинали звуки жахливого кашляння і шмаркання, а їй-бо, і гучноголосого чхання. Надумали вернутися, бо їм ніяк не хотілося йти до такого засопливленого чарівника, але згадали про покарання, яке би їх спіткало, якби вони не виконали королівського наказу. Тому постукали і зачекали. Зі страшним скрипом двері все ж відчинилися, і придворні побачили, як перед ними із диму і кіптяви з'явився сам чарівник. На ньому карміновий плащ, на плащі блискотливі зірки, на голові чарівничий капелюх, у правій руці чарівна паличка, а в лівій руці… в лівій руці горнятко з гарячим чаєм. А ніс чарівника? Отаакеенниий! Весь набряклий і засопливлений, що знадобилася би справжня плахта, щоб його втерти. Ух! Яка застуда!
Придворні перезирнулися, але нічого не сказали, лише поклонилися і передали чарівникові королівське запрошення. Чарівник сердито втягнув шмарклі і ще сердитіше рушив до королівських палат. Ще з дверей гаркнув на самого короля:
— От як я застудився через мокрі ноги і відсутність даху над головою. Я подумую про те, щоб покинути двір.
Король вислухав його і з розумінням кивнув головою:
— Саме тому я тебе й покликав, могутній чарівниче, щоб ти врятував нас від ще більшого зла. Ти й сам знаєш, що ми з тутешніми драконами живемо у злагоді і загалом не маємо великих клопотів. Але в наших найближчих сусідів-драконів народилося слабке драконяче дитинча, яке не розвивається, матуся-дракуся пустила стурбовану сльозу — і от у нас повінь, татусь-дракусь зітхнув — і от ми лишилися без покрівлі. Тобі тут добре платять, живеш у шовку й оксамиті, тож вигадай, як збавити нас від біди.