Черлені щити
- Автор: Малик Владимир Кириллович Сыченко
- Год: 1987
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Черлені щити». Краткое содержание книги:
Всі плескали в долоні, заохочували його до танцю, а він високо ніс кучеряву голову, прижмурював свої гарні очі, блискав білими зубами і, похитуючи стегнами та плечима, приказував далі:
Ой кріп, та ромен, ще й петрушечка… Кучерявий Іван — моя душечка! Кучерявий Іван на капусту орав, а мене, молоду, поганяти найняв. Ой Іване, мій Яне, моє серденько в'яне! Ой чи в'яне чи не в'яне — поцілуй мене, Яне!Він танцював би й далі, та Рагуїл махнув ріжечникам, щоб перестали дудніти, а на сина нагримав:
— Досить тобі, баламуте! Здійняв пилюку — аж дух забиває! Ти не один тут — дай людям повеселитися та поспівати! Серед нас же є соловей Славута. Дозволь його послухати! Та й князюшко наш з княгинею можуть закаблуки відірвати у танці не гірше за тебе…
Витираючи з чола рясний піт, Янь востаннє тупнув ногою і сів на лаву. А кругом загукали:
— Княже, до танцю! Княгине, удар закаблуками! Ярославна глянула на Ігоря, усміхнулася, повела бровою, ніби запитала: як? Ігор розвів руками, поморщився.
— Друзі мої, Янь тут стрибав гарно. Чи й стрибне хто вище! Та що личить Яневі, те, мабуть, не личить князеві!
Личить! Личить! Танець кожному личить! — загукали довкола.
Ігор стенув плечима і подав княгині руку. Вони вийшли з-за столу — і музики почали тихо, плавно, урочисто пісню про гридня. Князь із княгинею закружляли у нешвидкому спокійному танці.
І тут до музик долучився тихий Славутин голос:
Понад долом, долом та й пшениченька з льоном, а попід горою — комиш із травою. Ой там гридень ходить — коня в руках водить, траву прогортає — водиці шукає…Всі завмерли, охоплені чаром пісні, музики і танцю, забули про все і дивилися, як танцюють князь із княгинею.
Гарна це була пара! Ігор, міцний, ставний, кароокий, з густим рум'янцем на загорілому лиці, тримав Ярославну за стан і невідривно заглядав у її великі голубі очі. А вона, у білому платні з широкими рукавами, поклала йому руки на плечі, злегка схилила голову набік, так що руса коса упала їй на груди, і, ніби лебідка, пливла поперед нього, теж не відриваючи погляду від свого лада.
Були вони задумані, сумні: прощалися перед далекою і небезпечною дорогою, що завтра вранці чекала князя і його воїв. Чи ж повернеться він до неї? Чи зустрінуться вони знову?
Довго у Володимировій гридниці стояв гамір, лунали пісні, велися неквапливі бесіди, довго ще гості пили, їли і знову пили, аж поки Ігор не прикрив рукою свого келиха, коли чашник хотів наповнити його. Ніхто цього не помітив, крім Славути. Старий співець недарма все життя провів поряд з князями — добре вивчив кожен князівсь кий рух, кожен погляд. І тепер відразу зрозумів, що Ігор хоче припинити, закінчити учту, бо і він стомився, і княгиня стомилася, і юний князь Володимир сидів зморений, засмучений. Тому відклав набік гуслі і, підвівшись, сказав:
— Братіє, пора і честь знати! Складемо князеві Володимиру щиру дяку за хліб та сіль, за мед та за пиво, за втіху і веселощі та на прощання заспіваємо йому пісню.
І він широко розкинув руки, запрошуючи всіх приєднатися до його голосу:
Ой місяцю-князю, чого зажурився, чого засмутився? Чи орда напала та полон забрала, чи кінь притомився, чи кінь притомився? Орда не напала й полону не брала, і кінь не стомився, — я в чистому полі, у чистому полі з дівчиною стрівся, з дівчиною стрівся…Всі підвелися, і грім дужих голосів здвигнув стіни, сколихнув стелю, вирвався крізь розчинені двері на волю і гучною луною покотився з гори на широку долину Сейму:
Я в чистому полі, у чистому полі з дівчиною стрівся, з дівчиною стрівся…Юний Володимир стояв зніяковілий і щасливий. Це ж він місяць-князь! Це ж про нього співають! Чи ж відчував він, чи ж відав, якою пророчою стане для нього ця прекрасна Славутина пісня?
2