Гетьмани України і кошові отамани Запорозької Січі
- Автор: Апанович Елена Михайловна
- Год: 1993
- Язык: украинский
- Год: Либідь
- ISBN: 5-325-00062-4
- Жанр: История
Электронная книга - «Гетьмани України і кошові отамани Запорозької Січі». Краткое содержание книги:
Для істориків, краєзнавців, усіх, хто цікавиться вітчизняною історією.
Нехай також цар випустить на волю жінок і дітей генеральних старшин, полковників, сотників, інших урядових людей, котрих минулої зими цар, почувши про намір Блискучої Порти сповістить війну, наказав позвозити до Глухова, щоб залякати українців і цим зміцнити свою владу на Вкраїні. Виходячи з України, московське військо повинне передати всі фортеці до влади гетьмана. А саме: одступаючи, не повинне робити українським жителям нічого злого ні явно, ні тайно, не брати з собою в полон і нікому не робити ніякої шкоди. Крім того, царські генерали повинні повернути всі гармати, котрі вони позабирали з Січі й повідвозили в Білу Церкву, коли ж їм це буде дуже важко зробити, вони повинні замінити ці гармати іншими з різних українських фортець, котрі там повинні залишитися після виходу з них московських залог. Узагалі ж, треба домагатися, щоб були повернуті всі збитки і втрати, котрих зазнали українські жителі від московських військ у минулу війну».
Отже, в інструкції Орлик дуже докладно, зі знанням справи розробив механізм виведення царських окупаційних військ з України. Вимагаючи повернення з московського рабства українців, він виявив добру обізнаність із ситуацією, за якою вони були насильством, беззаконням і терором затримані, заарештовані, заслані в Сибір на каторжні роботи.
Головним постулатом посольства, за інструкцією Орлика, мала бути вимога незалежності України, котра перебувала б під формальним протекторатом турецького султана, який обіцяв видати асекураційний документ. Згідно з ним Україна обох боків Дніпра з Запорозьким Військом і з усім українським народом визнається на вічні часи країною, незалежною від усякого зовнішнього володаря, без данин і васальності, із забезпеченням невтручання Порти до внутрішніх справ України, з непорушністю українських вольностей, законів, привілеїв і кордонів. Гетьман України завжди обирається вільними голосами, без права зміщення його султаном.
Козаки, що' живуть у пониззях Дніпра, зберігають право, як і раніше, займатися рибальським і мисливським промислом по всіх ріках, річках і урочищах до самого Очакова. Українським купцям надається право торгувати по всій Турецькій імперії нарівні з турками без сплати мита. Україна зберігає і шведський протекторат, що мусить сприяти зміцненню дружніх відносин Швеції, Туреччини, України та Кримського ханства, особливо в спільній обороні від Росії.
Проте українське посольство не мало можливості викласти відповідно до цієї інструкції свої вимоги. Відбулися зміни в турецькому уряді. Шведська дипломатія добилась-таки зміщення Баталджі-паші з посади візиря, переконавши падишаха, що той зрадив державні інтереси Порти, уклавши Прутський договір із Петром І. Однак наступник візиря Юсуф-паша (яничарський комендант) був неприхильний до Карла XII.
Українську делегацію зустріли в столиці Туреччини доброзичливо, але переговори в Стамбулі велися паралельно і з українською делегацією, і з московськими представниками, інтереси яких були протилежними. Посольство Орлика спромоглося переконати турецький уряд, котрий прийняв Орликове тлумачення Прутського договору й висунув Росії, яка досі не приступила до виконання умов договору, ультиматум у чотирьох пунктах: Росія негайно виводить свої війська з Польщі й зобов'язується не вводити їх туди ніколи; негайно зрікається України; негайно віддає туркам Азов і руйнує прикордонну фортецю Таганрог; укладає з Карпом XII перемир'я на три роки і визнає за турками право вільно відпустити Карла XII з Туреччини, яким завгодно шляхом.
У разі невиконання цих умов Порта загрожувала знову йти війною на Москву, сам султан збирався стати на чолі війська. Така рішуча позиція турецького уряду налякала Петра І, котрий наказав виконати вимогу про Азов і Таганрог, а також розпочати вивід царських військ із Польщі і Правобережної України, що належала за мирним московсько-польським договором 1686 р. Польщі. Що ж до решти пунктів, переговори продовжувалися, їх напрям визначили величезні гроші, які цар видав на підкуп великого візиря, муфтія та інших впливових турецьких осіб, що брали участь у переговорах.
Росія ніяк не хотіла втрачати Україну, й вона досягла своєї мети. 5 березня 1712 р. вийшов фірман турецького султана, згідно з яким Правобережна Україна та Січ передавалися Орликові, як шефові української нації. Турецька держава зобов'язувалася не втручатись у внутрішні справи України. Місяцем пізніше (5 квітня) Оттоманська Порта підписала договір з Росією, за якою залишалася Лівобережна Україна з Києвом і його околицями. Москва виводить війська з Польщі й Правобережної України, не втручається у справи козаків і Запорозької Січі. В договорі була врегульована проблема виїзду Карла XII з Туреччини. Таким чином, збереження влади над Україною коштувало цареві Петру І 100 тисяч червінців.