Гетьмани України і кошові отамани Запорозької Січі

У липні 1711 р. Петро І із великим військом необережно далеко заглибився в тодішні володіння Туреччини — Бессарабію та на береги Прута. Там його оточили турки, татари та їхні союзники — поляки й частина запорожців. Петру І загрожували полон і неминуча капітуляція або ганебний мир. Заради врятування свого життя він мусив погодитися з усіма вимогами переможців.

Орлика не було в турецькому таборі. Його затримав шведський король. Мирні переговори також велися без нього. Однак Орлик сподівався, що тепер можна було б продиктувати царю свої умови — зречення ним прав на Україну. Але цар зумів підкупити великими грішми візиря — Баталджи-пашу, який випустив Петра І з військом на відносно легких умовах. Цар віддав Туреччині Азов та його округу, мусив зруйнувати свої фортеці— Таганрог, Кам'янку, а також фортеці на Самарі, зобов'язувався не втручатися в польські справи. В договір було включено питання про Україну. Петро зрікався Запорожжя та Правобережної України. Що ж до Лівобережної України, то стаття про неї була сформульована настільки неясно, двозначне, що цей пункт кожна сторона могла тлумачити по-своєму. Орлик доводив, що на основі цієї умови Москва зовсім зрікалася й Лівобережної, й Правобережної України, яка в цілому стає незалежною й самостійною. Водночас російський віце-канцлер у Константинополі Шафіров зі свого боку доводив: із договору не випливає, що цар відмовляється від Лівобережної України.

Крім цього, посилилися непорозуміння між Туреччиною та Росією на грунті різного тлумачення Прутського договору, ратифікація якого затягувалася ще й невиконанням царем умов про повернення Азова та знищення Таганрозької фортеці.

Пилипа Орлика турки запросили до Стамбула, обіцяючи віддати під його гетьманську булаву й Правобережну, й Лівобережну Україну, а також Запорозьку Січ. Але шведський король, обурений миром із царем, намагався затримати союзників-поляків і козаків при собі. Його недвозначні погрози примусили Орлика, що перебував на півдорозі до турецької столиці, повернути назад. Туди була послана козацька делегація у складі прилуцького полковника Дмитра Горленка, генерального судді Клима Довгополова, генерального писаря Івана Максимовича, генерального осавула Григорія Герцика і кошового отамана Костя Гордієнка.

Козацькому посольству Орлик вручив інструкцію, складену ним 3 грудня 1711 р. у турецькому місті Бабі. Інструкція складалася з десяти статей, які були просякнуті ідеями звільнення від іга Москви та здобуття Україною незалежності. Посольство мало просити турецький уряд відповідно до Прутського договору, який зафіксував визволення України (з обох берегів Дніпра) від московського ярма, передати Україну новообраному гетьманові й його наступникам.

Орлик звернувся з проханням до Оттоманської Порти виступити посередницею й примусити Москву «відмовитись від України назавжди, вивести з нашої землі своє військо й випустити на волю заарештовану під час минулої війни й заслану на Сибір або куди-небудь в інше далеке місце нашу військову старшину, урядових осіб і всіх взагалі українців, зокрема й посланців від Запорозької Січі, що були затримані в Лебедині, й тих запорозьких товаришів, котрих запросили на роботи за гроші в Петербург і опісля затримали, — одних у Сівську, інших у Вільні, — а потім заслали на каторжні роботи.