Глибоко під водою
- Автор: Хокинс Пола
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Клуб Сімейного Дозвілля
- ISBN: 978-617-12-3196-2
- Переводчик: Г. Яновськa
- Жанр: Триллеры
Электронная книга - «Глибоко під водою». Краткое содержание книги:
Гелен насупилася.
— Ну, це одна з причин. Вона була поганою матір’ю, як я вам сказала, вона не поважала мене, традицій і правил школи.
— Вона була шльондрою? — запитала Ерін. Гелен розсміялася від несподіванки.
— Перепрошую?
— Мені було просто цікаво, якщо використовувати неполіткоректний термін, ви вважали, що Нел Ебботт була шльондрою? Я чув, що в неї були романи з деякими людьми в місті…
— Я нічого не знаю про це, — сказала Гелен, але її обличчя горіло, і вона відчула, що втратила перевагу. Вона звелася на ноги, підійшла до столу й узяла ножа. Стоячи біля раковини, вона змила кров з його леза.
— Я не стверджую, що нічого не знала про особисте життя Нел Ебботт, — сказала вона тихо. Вона відчувала: детектив пильно дивиться на неї, спостерігає за її обличчям, руками. Вона відчувала, що гаряча хвиля затоплює її шию, груди, що тіло зраджує її. Вона намагалася говорити невимушено. — Хоча я навряд чи здивуюся, якщо вона була неперебірливою. Вона була з тих, хто шукає уваги.
Вона хотіла скінчити цю розмову. Вона хотіла, щоб детектив пішла з цього будинку, вона хотіла, щоб повернулися Шон і Патрік. Вона мала бажання викласти всі карти на стіл, зізнатися у власних гріхах і вимагати від них зізнання в їхніх. Помилки були зроблені, цього не можна не визнати, але Таунсенди були гарною родиною. Вони були хорошими людьми. Їм немає чого боятися. Вона повернулася до детектива, піднявши голову, із таким гордовитим виразом, на який була спроможна, але її руки тремтіли так сильно, що вона хвилювалася, що впустить ніж. Звичайно, їй немає чого боятися?
Зранку я залишила Ліну в материному ліжку — вона й далі міцно спала. Я написала їй записку, кажучи, що зустрінуся з нею об одинадцятій у відділку, щоб вона дала свідчення. Але дещо я мала зробити до того: такі бесіди краще нехай відбуваються між дорослими. Я тепер мала міркувати, як один із батьків, як мати. Я мала захистити її, щоб їй не було завдано жодної подальшої шкоди.
Я поїхала у відділок, на півдорозі зупинилася, щоб зателефонувати Ерін, аби попередити її про свій приїзд. Я хотіла переконатися, що говоритиму саме з Ерін, і повинна була зробити так, щоб розмова відбувалася наодинці.
«Чому не його, блін, штовхають з тієї скелі?» — минулої ночі Ліна говорила про Шона Таунсенда. Очевидно, стало відомо, що Шон закохався у Нел і — як вважала Ліна — Нел трохи закохалася у Шона. Це закінчилося деякий час тому — Нел сказала, що все йшло «своєю чергою», хоча Ліна не зовсім повірила їй. У будь-якому разі, Гелен, мабуть, виявила це; вона, напевно, помстилася. Тоді настала моя черга обурюватися: чому Ліна нічого не казала про це раніше? Шон був відповідальним за розслідування смерті Нел, це було абсолютно недоречно.
— Він любив її, — сказала Ліна. — Хіба це не робить його саме тією людиною, яка постарається з’ясувати, що з нею сталося?
— Але, Ліно, хіба ти не бачиш…
— Він хороша людина, Джуліє. Як я могла щось сказати? У нього були б неприємності, а він на них не заслуговує. Він хороший.
Ерін не відповідала на телефон, тому я залишила повідомлення і поїхала у відділок. Я припаркувалася зовні й зателефонувала ще раз, але відповіді так і не було. Тож я вирішила почекати її. Минуло півгодини, і я постановила все-таки зайти. Якщо Шон там, то я би вдала, ніби подумала, що свідчення Ліни призначено на дев’яту, а не одинадцяту. Я щось придумаю.
Як виявилося, його там не було. І її теж. На вході мені сказали, що інспектор Таунсенд поїхав до Ньюкасла на день, і що точно не знають, де сержант Морґан, але не сумніваються, що вона може приїхати в будь-яку хвилину.
Я повернулася до своєї машини. Узяла браслет із кишені — він у мене був у поліетиленовому пакеті, я хотіла захистити його. Захистити те, що лишалося на ньому. Імовірно, на ньому будуть відбитки пальців чи рештки ДНК між ланками — невеликий шанс, але все ж. Уже якийсь шанс. Нікі сказала, що ти загинула, бо дізналася щось про Патріка Таунсенда; Ліна сказала, що ти загинула, позаяк закохалася у Шона, а він — у тебе — і Гелен Таунсенд, ревнива, мстива Гелен, цього не стерпіла. Незалежно від того, як воно було, я бачила Таунсендів.
Образно кажучи — бачила їх. Буквально ж я побачила Нікі Сейдж, котра маячила у дзеркалі заднього огляду. Вона, у своєму великому й пом’ятому капелюсі, човгала автостоянкою, до болю повільно, уся розчервоніла. Вона дійшла до задньої частини моєї машини й притулилася до неї, я чула її важке дихання крізь відчинене вікно.