Волден, або Життя в лісах

Я, бувало, виходив погуляти опівночі при світлі місяця й часом зустрічав у лісах гончаків, які полохливо тікали з мого шляху й мовчки чекали по кущах, доки я пройду.

На мої запаси горішків зазіхали білки й лісові миші. Навколо дому височіли десятки сосен від одного до чотирьох дюймів у діаметрі, що їх минулої зими поточили миші, — для останніх то була норвезька зима, адже снігу насипало багато й надовго, от їм і довелося доповнювати свій раціон сосновою корою. Такі оперезані дерева були живі-здорові посеред літа й витягнулися на добрий фут, але наступної зими жодне з них не пережило. Вражає, що одна миша може собі запопасти на обід ціле соснове дерево і гризе його по колу, а не вгору-вниз; проте, можливо, такі дерева і слід проріджувати, бо інакше вони перетворюються на хащі.

Зайці (Lepus Americanus) тут не рідкість. Одна зайчиха цілу зиму перечікувала в мене під хатою, відділена від мене лише підлогою, і лякала мене щоранку, коли, зачувши мої рухи й поспішно тікаючи геть, лупилася головою об поміст: грюк, грюк, грюк. Зайці приходили в сутінках до мого порога погризти викинуті картопляні лушпайки, а колір їхньої шубки був такий схожий на колір землі, що коли вони сиділи непорушно, їх майже неможливо було роздивитися. У присмерку я, бувало, то втрачав з поля зору зайця, який завмер у мене під вікном, то віднаходив знову. Коли я прочиняв увечері двері, вони пищали й вистрибом кидалися навтьоки. Зблизька вони викликали тільки співчуття. Одного вечора заєць завмер у мене при дверях за два кроки від мене й тільки тремтів від жаху, нездатний поворухнутися; нещасна й миршава то була істота, худа й кістлява, з обдертими вухами, гостроноса, куцохвоста, тонколапа. Той заєць мав такий вигляд ніби природа вже витратила всю кров шляхетніших порід і витрусила на нього останні крихти запасів. Його великі очі видавалися юними й хворобливими, ніби він слабував на водянку. Варто було мені зробити крок, як заєць шугнув геть, граційно витягнувши тіло й кінцівки, й уже незабаром нас розділяв ліс: ця вільна дичина утверджувала завзяття й гідність Природи. Отже, невипадково зайці такі худі. Така їхня природа. (Lepus, levipes — дехто зве їх легконогими.)