Похід Українських Армій на Київ-Одесу 1919
- Автор: Капустянский Николай
- Год: 1946
- Язык: украинский
- Год: UNRRA Team 1066
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Похід Українських Армій на Київ-Одесу 1919». Краткое содержание книги:
Вільні від большевиків простори заповнюють добровольчі частини і наші повстанці. 47-ма дивізія теж потрошку просувається на північ.
Евакуація Києва. Сх. ч. 20.
На Київщині, під ударами Украінських військ і Добрармії, совєтська влада починає евакуацію Києва. Вже 16.VІІІ. вирушили з Києва центральні установи. Та проте, евакуювати Київ було надто важко, бо повстанець Ангел перегородив залізницю Київ-Ніжин, та й на цьому шляху погрожувала Добрармія. Для совєтських військ лишав ся ще один вільний залізничний шлях, це – Киів-Коростень-Мозир, яким і рушила з Києва сила ешелонів. За допомогою панцерної фльоти (6 пароплавів) почато евакуацію майна на північ також Дніпром.
Отже, як бачимо, для большевиків набирають першорядного значення залізничні вузли: на півночі Коростень і Мозир, на півдні – Вапнярка-Христинівка, що запирали Жмеринку і Козятин.[66]
Треба зазначити, що й на інших фронтах большевики несли поразку за поразкою (отжеж, і поляки успішно просувалися вперед на Рівне-Сарни).
Рейд Мамонтова.
Особливо схвилював большевиків відважний рейд козачого корпусу генерала Мамонтова, який прорвав большевицький фронт та вдарив на глибоке запілля. Мамонтов здобуває 5 серпня Тамбов, 10 – Козлов, 15 – Лебедянь, 18-го він повертається назад, бере Єлецьк, і 22-го на захід від Воронежу вже подає руку донцям і добровольцям.
Як бачимо, ситуація для совєтської Росії склалася загрозливо. Одначе, большевицьке командування не опускає рук.
Пляни червоних.
З Колчаківського фронту поволі підходять резерви. Червоні з Кавказу під Воронеж підтягають сильний кінний корпус Будьонного. За ближче завдання собі вони ставлять, після відвороту з України, зміцнити своє праве крило, базуючись на залізницю Могилів-Гомель-Коростень, і звідси ударити по лівому крилу Української армії назустріч своїй південній групі (14-й армії).
В той же час, скупчивши сильну групу в районі Воронежу, прорвати тут добровольчий фронт і загрожувати південній добровольчій армії в найбільше висунутому напрямкові Курськ-Орел.
Червоні також сподіваються, що Петлюра і Денікін ідуть разом доти, поки не зійдуться близько, а тоді вони, певно перегризуться; і тоді прийде черга й большевикам їх бити.[67]
Розділ XXX
бойові дії українських армій з 23 до 27.VІІІ. і стосунки з Добрармією
План ШГО. Сх. ч. 21.
Штаб Головного Отамана, оцінивши ситуацію, рішає:
1. Провадити центральною групою дальший наступ на Київ.
2. Полк. Вольфові ставиться завдання захопити Коростень кіннотою; зруйнувати шлях Коростень-Мозир і взагалі забезпечити ліве крило центральній групі.
3. Пересунути бригаду УСС у Жмеринку, на допомогу Наддніпрянській армії. НК ГА мусіла сюди ж перевести 14-ту Галицьку бригаду з Вінниці.
4. Вжити заходів, щоб уникнути ворожих акцій проти Денікіна і налагодити з ним бойову співпрацю.
ПОДІЇ НА ВАПНЯРСЬКОМУ НАПРЯМКУ з 23 до 27.VІІІ.
Обмін думками між от. Юнаковим і ШНА.
Сильний натиск большевицьких частин на Вапнярському напрямку і виявлення їхніх значних резерв у районі Бірзула-Вознесенськ могли спричинитися до прориву червоних на Жмеринку і захоплення ними бодай тимчасово цього узла. Ця обставина змішала б усі карти вищого командування і, зрозуміло, відбилася б негативно на нашому наступі на Київ.
Тому ШГО з великим занепокоєнням поглядає на Одеський напрямок, бо от. Юнаків і ген. Курманович не мають певної надії, що Наддніпрянська армія власними силами справиться з своїм завданням.
От. Юнаків обмінюється через апарат думками із Штабом Наддніпрянської армії і висловлює свої погляди й міркування. Він вважає за необхідне, щоб Наддніпрянська армія негайно перейшла в наступ проти Вапнярської групи. Волинську групу, на його погляд, найдоцільніше перевести на Христинівку і звідти вже діяти нею на ліве крило ворога. В маневрі мусить узяти участь також група Ю.Тютюнника. Безпосередній захист Жмеринки доручити Галицькій армії.
Штаб Наддніпрянської армії трохи спокійніше оцінює ситуацію: він теж мав на думці перейти в загальний наступ, але лише по скінченні скупчення свого маневреного резерву – Волинської групи. Волинців небажано перевозити на Христинівку, бо червоні лише за 18 верст від Вапнярки, де точаться уперті бої; а перевезення залізницею йде дуже мляво. Крім того, неможливо, поки не з'ясовано наших взаємовідносин із Добрармією, щоб Київська група звільнила напрямок Христинівка-Шпола (див. Додатки: телеграма ШНА і розмова полковника Капустянського з осавулом Грицевим ).
66
[44] Про цю ситуацію було представниками Штабу Наддніпрянської армії докладно поінформовано майора французького генштабу Сегане, який прибув 13.VІІІ. до Кам'янця. Майор у Жмеринці мав побачення з С.В.Петлюрою.
67
[45] Большевики відверто висловлювали цей погляд при своєму відвороті і обіцяли населенню швидко повернутися на Україну.