Золоті Ворота

Дідо плаче, Лада плаче, А курочка кудкудаче: — Не плач, діду, не плач, бабо… …Ой ти, горе! Що за диво? Була Рада — стала курочка ряба! Була Лада — стала баба сива! …………………………………………………. Лише писанки лишились Від казкової епохи, Та в дитячих іграх клапті, Та у снах ще, може, трохи… Плачуть карі, плачуть очі! Мишка у норі регоче: — Ждіте, прийде Месія! — Месія — то буду я! Одягну я плащаницю, Буду тиха, як агнець! Ну, а поки що хай сниться Всім жахаючий кінець! Ну, а поки ви дрижати Будете перед кінцем — Поведу я вас за ґрати Шляхом вічності — кільцем!.. ……………………………………………. Усе було на диво просто — Ані боїв, ані змагання… Приходили усякі гості, І їх приймали на світанні… Вони лишали своїх коней — І Троя падала розбита, І всі прасонячні заслони Лягали під чужі копита. Ходили карлики мізерні, Оповідали всякі байки, Лишали в слові підлі зерна — Від ворожбитства і до лайки… І заповзали в душі чисті Чужі боги, чужі кумири, З’їдали зернята іскристі, Лишаючи в серцях зневіру. Так було куто тихе путо, І народився день такий, Коли на кручі Прасловути Усівся бог на ймення Кий! Кий? Який? А такий — Підіпрись Або бий! У праліс Веде біс — Ладі й Родові Навскіс! Хитрий біс, Ловкий біс Поміж лип І беріз… Тут він жив, Тут він ріс, Торбу писану приніс… Кий? Який? А такий — І не видно, А тяжкий! Як уріже по плечах — Іскри сонячні в очах! Ось тобі, Прабатьку Ра, Княжа Київська Гора!… …………………………………. Бідне віче, всенародне віче! Запили медами всім баньки!.. Вам воряги плюнули у вічі, А синків забрали у полки… Все походи, і бої, і мита (Кличе Див до герцю на зорі!), Пада жито знову під копита, Плаче Мати-Лада на Дніпрі… ………………………………………….. Казку забуваєте, братове, А у казці — плин старих подій. Ще із пра відлунює те слово, Як між нами поселився змій… Не один — було їх ціле кишло: Кий, і Щек середній і Хорив… Так воно у літописах вийшло, Що той Кий наш город сотворив! Гей, учені! У слов’янськім світі Де ж воно та видано було, Щоб давали люди своїм дітям Те наймення, що віщує зло?! Кий же біс наткав нам ті тенета, Кий Кащей тих Щеків нам наплів, Накрутив і антів, і венетів У спіралях хитромудрих слів? …………………………………………… А Хорова Хортиця До Херсона горнеться, З Святослава череп зняла — Бісова затворниця! Де тобі за тих хозарів, Що в Ітілі ти згубив! Це тобі за ті базари, Що ти, князю, попалив! Будуть пити з череп-чаші Хорові соратники — Чи то кагани, чи паші, Ачи кримські ратники. Хоро-хоро-хороше Кашу заварили, Святославових синків Теж передушили! Хором дружно привітали Кагана Владимира, І наложниць посилали З Витича та Димера! Обнімай, забродо дикий, Дочок Рода й Лади! Ти — могутній, ти — великий. Маєш княжу владу! Від боярина, від Блуда Ти отримав княжий стіл!.. Не біда! Народ забуде! То ж лише робочий віл… Не умре боярин Блуд, Переплюне Лету! Візьме в нього руський люд Блудну естафету. Станеш, князю, ти святим В ері християнській, Перетворяться на дим Звичаї поганські… Все до тла, все до тла На пекельну згубу З’їла візантійська тля На слов’янськім дубі… ………………………………… А той Київ — хитрий Київ — Живу серцевину виїв, Розпустивши на весь світ Повість вре… вре… літ… Ах, пробачте нам ласкаво, Вченії історики! Нам набридла тая слава, Всякі ті історійки! Все вона — церковна миша, Що сидить під вівтарем, Що над вухом тихо дише, Сипле золотим дощем… Так було. Куди від цього дітись? Чужинецькі школи та попи Люто гнули наші пісне-квіти Під жало ворожої сапи, Стало Ра якимсь шиплячим сонцем, Стала вита — животом, життям, Ра — сини — хоробрі оборонці —