Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
Елементарні частинки - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Елементарні частинки

Электронная книга - «Елементарні частинки». Краткое содержание книги:

Роман «Елементарні частинки», що отримав дві престижні премії в галузі літератури — Дублінську та Французьке національне Гран-прі, на сьогодні виданий майже 30 мовами світу.
У чому полягає щастя: кохати чи отримувати сексуальне вдоволення? ось питання, що рано чи пізно постає в житті кожного. А може, є третє вирішення проблеми? Її розв'язання заслуговує на Нобелівську премію…
Головний герой роману, французький учений, домагається кардинальних змін у біології людини як виду, у результаті чого з'являється нове покоління ЩАСЛИВИХ людей.
1 ... 103 104 105 106 107 108 109 110 111 ... 114
Перейти на страницу:

Тридцять перше грудня 1999 року припало на п’ятницю. У клініці Вер’єр–ле–Бюїсон, де Брюно судилося провести свої останні дні, влаштували невеличке свято, спільне для пацієнтів і обслуговуючого персоналу. Пили шампанське, закушували чіпсами з паприкою. Згодом, у розпал вечірки Брюно танцював з медсестрою. Він не відчував себе нещасним, ліки робили свою справу, і всі бажання в нього були мертвими. Він любив попоїсти, захопився телегрою, яку перед вечерею дивились усі. Від зміни днів він уже не очікував нічого, і цей вечір — останній вечір другого тисячоліття минув для нього непогано.

На цвинтарях усього світу нещодавні небіжчики продовжували гнити в своїх могилах, повільно перетворюючись на скелети.

Мішель провів вечір у себе вдома. Його думки блукали надто далеко, щоб він міг почути відгомін свята, яке вирувало у селищі. Декілька разів до нього приходили спомини про Анабель — згладжені часом мирні картини, образ бабусі теж виникав у пам’яті. Він згадав, як у віці тринадцяти–чотирнадцяти років він купував кишенькові ліхтарики, маленькі механічні пристрої, які він полюбляв без кінця розбирати і збирати знову. Згадав він і літачок з моторчиком — подарунок бабусі, який йому ніколи не вдавалось підняти у повітря. Це був красивий літак кольору хакі, зрештою він так і залишився лежати в коробці. Буття, зігріте потоками споминів, схоже, було наділене деякими індивідуальними рисами. Поки є істоти, є й думки. Думки не займають жодного місця. Істоти ж окуповують частину простору, ми їх бачимо. Їх образ формується на кристалику, проникає крізь вологу слизової оболонки ока і потрапляє на сітківку. Один у порожньому домі, Мішель був присутній на скромному параді спогадів. Протягом вечора у його мозок повільно входила, заповнюючи його, єдина незаперечна переконаність: незабаром, дуже скоро він зможе знову взятися до роботи.

Всюди на поверхні планети рід людський, натомлений, змучений, без віри в самого себе і власну історію, попри всі незгоди, готувався вступити у нове тисячоліття.

7

Дехто каже:

«Наша нова цивілізація ще така молода,

Ще така непорочна,

Ми тільки–тіль прямуємо до світла,

У наших душах живе Небезпечна і тяжка пам’ять

Минулих століть,

Ми ніяк не позбудемось цього видіння,

Може, краще забути про все й не чіпати ?

Співрозмовник підводиться, до пуття все осмислює,

Квапиться нагадати, розважливо й строго,

Що у людському світі йде революція,

Метафізики світло — єдиний шлях.

Таж могли християни на античність дивитись,

Стародавнього світу закони вивчати,

Не боятись в язичництво знову вернутись,

Світ Христа не боялися занапастити,

Бо ту грань перейшли, той політ для фантазій,

І на новий щабель піднялись без вагання,

Матеріалізм серця й уми заполонив —

Християнські догмати, служба в храмі Вже душу не гріє,

Бо не йде через серце та віра Христова,

Те єдине, про що кожен змалечку мріє.

Хоч святі книжки достеменно

І вивчають культуру, і вік кам’яний,

І будову скелета, і череп в натурі,

Та дарма, і про предків так мало всі знають,

Що їх так хвилювало, що віру давало,

Визначало поняття благодаті й гріха ?

Ми сьогодні не знаємо, лише це констатуємо,

Посередині істина, пам’ять предків глуха.

Загалом, все це нас не настільки й турбує,

Ми не схожі на тих, хто у Вічність пішов,

їх поняття і цінності мало хвилюють,

Хоч в якімсь поколінні одна у нас кров.

Без зусиль ми їх світ із смертями відкинемо,

Слід століття біди з небуття повернуть.

Назавжди закінчилась, спливла стара ера,

І ми вільні самі обирати вже путь.

Між 1905 і 1915 роками Альберт Ейнштейн майже зовсім самотужки, до того ж, маючи досить обмежені математичні знання, зміг, виходячи з первісного інтуїтивного здогаду, який і визначив, власне, принципи теорії відносності, розробити загальну теорію гравітації, простору і часу, яка й визначила в подальшому розвиток астрофізики. Цю зухвалу поодиноку працю, що здійснилась, на думку Гілберта, «на честь розуму людського» у сфері, схоже, далекій від будь–якої корисної практики, в епоху, не придатну для створення дослідницьких товариств, можна порівняти з працями Кантора, який створив типологію утворюваної безкінечності, або Готлоба Фреге, котрий переглянув основи логіки. Разом з тим, як підкреслює Хюбчеяк у своїй передмові до «Кліфденських нотаток», його можна прирівняти до самостійних інтелектуальних зусиль, які здійснив між 2000 і 2009 роками у Кліфдені Джерзінські, тим паче що йому навіть більшою мірою, ніж свого часу Ейнштейну бракувало математичного забезпечення, щоб підвести під свої гіпотези по–справжньому точний фундамент.

1 ... 103 104 105 106 107 108 109 110 111 ... 114
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)