Останній шаман

Марадона перекинув ногу через сидіння й приготувався вивести мотоцикл на дорогу. Хованцю крізь вузьку хвіртку не було цього видно, але він своїм собачим нюхом прекрасно чув запах бензину, і це дратувало його. Марадона зробив рух, наче буде зачиняти хвіртку. Хованець гавкнув. Марадона заглушив двигун і зліз з мотоцикла.

— Ну, підеш?

Хованець знову завив.

— Та що тобі не так?! — схопився за голову міліціянт. Був готовий тягти пса за нашийник, навіть якщо доведеться пожертвувати й другим рукавом піджачини.

Хованець позадкував, і тоді Марадону осінило: коло місця, де вгрузли в землю кігтисті собачі лапи, виднівся ще один слід — нечіткий, а все ж помітний. Марадона присів навпочіпки.

У м’якому грунті — кругла ямка, а від неї рівчачок, наче хтось впустив ціпок на землю. Марадона нахилився до самої землі. В центрі круглої ямки відбився малюнок: малесенька голівка, круглі вушка, великі перетинчасті крила. Жодних сумнівів: то був не птах, то був лилик. Марадона пошукав якої дошки, не знайшов, тоді взяв найбільший уламок скла з розбитої шибки й обачно накрив відбиток.

І тоді Хованець перетнув двір і самостійно вийшов за хвіртку. Кошеня сполохано заметушилось, і Марадона підхопив його на руки.

…Мешканці містечка Рябокінь озиралися на чудну картину: по правому краю дороги, притискаючись до тротуару, їхав мотоцикл, а наввипередки з ним уздовж тротуару мчав великий чорний пес, висолопивши язика. Верхівець на мотоциклі незграбно пригинався до керма й вивертав голову. На шиї в нього бовваніла велика ґуля, яка час від часу змінювала форму й дико сичала. Коли мотоцикл пригальмував на перехресті, дехто з перехожих розгледів, що гуля на шиї у верхівця — не проста собі ґуля, а невідомої породи кошеня, яке кігтями намертво вчепилось у комір міліційного пошарпаного піджака.