Останній шаман
- Автор: Тисовська Наталя
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Год: Наш час
- ISBN: 978-966-8174-77-3
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Останній шаман». Краткое содержание книги:
Опир, ніби він тільки того й чекав, заскочив на гарбу позаду щезника. Підніс великі долоні до обличчя. Нявка не зразу зметикувала, що він збирається робити, але наступної миті опир клацнув зубами — і наручники злетіли з зап’ясть. Відкинув залізяччя, і воно впало з гарби, вдаривши лісову мешканку по коліну.
Хованець дочалапав до гарби й важко навалився на її край.
Опир махнув кулачиськом, поціливши хованцеві в червоне око. Сонце посунуло за обрій швидше, швидше, от-от закотиться, щезне назавжди… Та чорне кудлате створіння чіпко трималося за борт обома руками й устояло на ногах, тільки голова сіпнулася назад.
Нявка скулилася на землі.
— Вйо! — крикнув щезник і ляснув коня віжками по лискучому заду…
Нявка й сама не відала, як це сталося. Її мовби щось підкинуло в повітря, і вона повисла на чорному кінському хвості. Шорстка шерсть колола долоньки. Кінь затанцював, і гарба погрозливо хитнулася.
Сонце провалилося за небокрай.
…Нявка вже не могла того бачити, та міліціянтам нарешті вдалося розбуркати відділок. У дверях з’явився спершу черговий, далі ще кількоро людей. Двоє побитих із «бобика», один — з кривавими патьоками на обличчі, другий — безладно розмахуючи ні до чого не придатним пістолетом, відчайдушно жестикулювали й тицяли пальцями туди, де щойно за деревами зник силует втікача.
Побратими ж постраждалих повелися вкрай необдумано. Замість того, щоб, покинувши всі нагальні справи, рвонути навздогін утікачеві, один уклав закривавленого товариша на землю, махнув комусь у проріз дверей рукою — певно, щоб викликали «швидку», витягнув із кишені хусточку й почав обтирати кров і юшку з обличчя. У вечірній півтемряві кров була зовсім чорною.
Інший розпитував дядька з пістолетом, і коли шофер нарешті заліз до кабіни «бобика», а слідком за ним — ще троє, утікач мав змогу опинитися ой далеко! — якби…
Якби нявка не повисла всією вагою свого манюнього тіла на кінському хвості, боязко косуючи на гарбу у себе за спиною.
Щезник всерйоз розсердився. Тримаючи віжки лівою рукою, він помалу почав піднімати вузлуватий палець правої, і коли той націлився нявці в спину, вона хребтом відчула холодний струмінь повітря. Вухо її мов відкрилося, стало напрочуд чутливим до довколишніх звуків, чекало, що ось-ось здалеку прилине переможна пісня порятунку, а натомість у вушну раковину змієм поповзло замовляння-закляття.
Довгі нявчині коси помалу стали сторч.
Якщо він устигне проказати «-ше», це кінець. Нявка ніколи не зможе повернутися з того світу. Вона вже рушила по тонесенькому місточку, що з’єднує світи цей і той, ще мить — і вороття не буде…
Хованець ревнув і кинувся на щезника. І в ту секунду, коли губи щезника вимовляли останній склад довгого і страшного закляття, чорна кудлата істота штовхнула його під руку. Палець із націленим нявці в спину нігтем стрибнув угору.
З каштанового віття пурхнули широкі крила. Палець щезника завис на півдорозі, з вуст зірвалося приглушене «-ше». Зненацька заскочена тваринка перекинулась у повітрі й каменем упала додолу. У світлі ліхтаря, що тільки-но спалахнув, хованець помітив перетинчасті лиличі крила.
Одночасно нявка відірвалася від конячого хвоста й гепнулася на землю, преболяче забивши куприк. Хованець зіслизнув з гарби.
Щезник повільно розвернувся.
Нависаючи над краєм гарби, він поглянув на хованця так, що привиділося: спалахне зараз чорна шерсть у того на грудях, побіжать по тілу язички вогню — сині, холодні, моторошні. Хованець інстинктивно позадкував, а щезник нічого не робив, тільки дивився на нього, заморожуючи зимним поглядом кров у жилах.
Темрява зійшла на містечко Рябокінь і тяжким запиналом накрила вулицю. Зникли з очей крила мертвого лилика, розтанула в мороці біла пелена нявчиної сорочки, чорний одяг опиря злився з чорнотою неба, згас один-єдиний ліхтар, мов хтось у нього пожбурив камінцем, розтанули всі звуки: людські голоси, дзижчання машин, віддалена музика, — навіть запахи зникли з повітря: кудись поділись і запаморочливі аромати весняного буйного квіту, і дух печеного й смаженого з відчинених вікон людських осель, і пах розбурханої весною ріки. І лишилися тільки два ока, які насувалися на хованця блискучими страшними жаринами, які сповільнили хованцеві рухи й остудили серце. Не в змозі навіть заплющити повіки, хованець чекав на щезникове слово, яке покладе край цьому жахіттю. Яке покладе край усьому.