Браслет із знаком лева

Саме один з таких охайних і затишних будиночків займав лікар Сібелюс. Мідна табличка з його прізвищем виблискувала на сонці.

Майкл натиснув на гудзик дзвінка, а Марта знову озирнулася довкола. Жодної живої душі не видно ні на вулиці, ні біля парканів. Знизала плечима — треба позбутися цієї звички, — вони ж у безпеці.

Ти певна? — казна-звідки турбувало.

Сібелюс виявився однолітком Мааса і близьким його другом. Принаймні перша реакція, що послідувала на записку Мааса, це якнайкраще підтвердила.

— Друзі Мааса — мої друзі! — вигукнув привітно, запросивши гостей до прохолодної вітальні. — Прошу, розкажіть, як там старина Хенрик поживає?

Точилася звичайна, яка буває у подібних випадках, розмова. Марта із задоволенням смакувала холодний сік і не слідкувала за ходом світської розмови. Перед очима стояла пляма. Пуста вулиця. Без людей. А чому б і ні?

Бо — ні, — відразу за холодним ковтком вислизнула льодяна скалка, — від скарбу так просто не відмовляються.

До вітальні зайшла служниця і розмова перервалася. Виринула на поверхню зі своїх думок і Марта.

— До вас, лікарю, пацієнт.

— Шкода, що не маю часу, — заквапився Сібелюс. — Однак протягом двох тижнів, поки ви будете тут, прошу заходити до мене. Ось ключі. Мій шофер вас відвезе.

Утрьох вмостилися у відкритій машині, а ще через двадцять хвилин знову під’їжджали до океану, лише з другої сторони гори.

Тут, на узбережжі, рясніло чимало бунгало. Великі й маленькі, немов декорації до мильних серіалів, вони вервечкою тяглися вздовж пологого берега. Відтепер протягом двох тижнів господинею легкої хатинки з великою терасою, що виходила на піщаний пляж, ставала Марта.

Бунгало Сібелюса стояло осторонь головної автотраси, що вела до Танджунау, і майже ховалося за виступом скелі. Спокій і затишок, що віяв з кожної щілинки бунгало, майже умиротворював. Ну хіба хтось знайде нас тут? — перепитувала Марта саму себе. Крім того, по дорозі вона крадькома кілька разів озиралася і нічого підозрілого не помітила. Повз них мчали авто, обганяли їх і роз’їжджалися праворуч-ліворуч, кому куди треба.

Від серця відлягло і дівчина зайшла в бунгало, де відразу потрапила у неабиякий комфорт. Холодильник, кондиціонер, постійна присутність гарячої і холодної води, телефон — все це не викликало у Майкла жодних емоцій і Марта заздрила йому, що він звик жити серед таких необхідних речей і сприймав їх як нормальні умови існування.

Нічого, якось розповім йому, що то значить жити без вигод, — думала Марта. — Але ж обіцяли вирішити проблему з водою. Може, вже і подається вода безперебійно і дарма казатиму казна-що.

Марта літала по єдиній кімнаті, серед якої стояло величезне ліжко, оглядала відділену барною стійкою затишну кухню. Тут було чимало речей, котрими не вміла навіть користуватися по тій простій причині, що вдома не мала змоги їх придбати та й у них таке причандалля поки що не культивувалося. Особливо сподобалося готувати тости. Раз — скибка сховалася в щілині, а через хвилину — підрум’янена, із легким тріском підстрибує — прошу, готово. Або електрокавоварка, що цілий день тримає гарячою каву без фусів, які, за звичкою на каві у Львові доводиться виштовхувати з рота язиком, або ж тихцем ковтати. Ну, і як тут не розвернутися зі своїми кулінарними здібностями, коли все прилаштовано, припасовано так зручно і привабливо, що руки самі просяться пекти, варити, смажити, тушкувати. І тому, коли Майкл запропонував з’їздити до магазину і купити щось з їжі, Марта залюбки погодилася. Крім того, Ліан збирався оцінити у ювеліра і продати сережки.