Браслет із знаком лева

— Спасіба! — тиснув руку Ель Даві. — Спасіба от всєго українского народа.

Перекладач відразу зацокотів, припідносячи слова з поштивим вишколом.

— Як? — здивувався Даві. — Наскільки мені відомо, по-українськи thank you звучить як дя-ку-ю, чи не так?

В українського урядовця брови злетіли з-під скелець. За його спиною чулося рокотання густого сміху, ледве стримуваного міністром закордонних справ. Та все ж таки сміх вирвався назовні. Даві так і не зрозумів, що викликало таку реакцію.

Тим часом голова української урядової делегації відкланявся, не проронив більше жодного слова, — німа процедурна сцена з етикету намальованих посмішок.

— Дякую, щиро дякую за вияв громадянської підтримки, — проказав спочатку українською мовою, а потім по-англійськи міністр закордонних справ.

— О! — відверто зрадів Даві, почувши, нарешті, відоме йому українське слово. — Я знаю, що по-українськи thank you вимовляється як дя-ку-ю.

— Так, так, — все ще посміювався міністр.

— А тоді ж чому ваш прем’єр-міністр говорить «спа-сі-ба»? Це якийсь український діалект?

Міністр голосно випустив носом повітря, а за якусь мить знову вибухнув реготом і по-змовницьки витлумачив Даві:

— Тому він у нас виконуючий обов’язки прем’єр-міністра, бо не вміє добре українською говорити, знаєте, все життя по-російськи… — Не доказав, махнув рукою.

— О, це просто чудовий закон, коли людина не знає добре державної мови, її називають «виконуючий обов’язки».

Міністр щиро розреготався і додав українською, звертаючись до своїх колег, що стояли поруч: