Клас пані Чайки

— Та декілька, — відповів Мацек. — Крім мене й Малгосі, ще Алекс, Білий Міхал та Євка. Я трохи хвилювався, що Алекс із нами не захоче, бо йому ближче до ліцею імені Міцкевича, та, на щастя, я його переконав.

— Він твій найкращий друг? — поцікавилася пані Иоанна.

— Один з багатьох, — відказав Мацек.

— Я теж закінчив ліцей імені Пруса, — озвався раптом Павел. — Та ще й недавно. Правда, тепер у мене серйозніші проблеми…

— Знаєш… — Мацек раптом змінив тему. — Я весь час забуваю тобі про це сказати. Моя мама колись писала для якоїсь газети про хлопців, що займаються керамікою. І отримала листа від однієї читачки, котра стверджувала, що мама все вигадала… Бо хлопці не відвідують занять із кераміки.

— Тоді нехай зробить зі мною інтерв’ю, — запропонував Павел, який до пані Йоанни ходив понад десять років. — Навіть із фото можна, але конче з останньою роботою.

— А що ти зробив?

— Поки що таємниця, — відповів Павел і прикрив свій витвір долонями.

— А які це, Павеле, у тебе серйозні проблеми? — запитала пані Йоанна.

— Подальше навчання. Я подав документи до академії мистецтв, та чи приймуть мене? Портфоліо начебто взяли, але, як дійде до іспиту, не певен, чи впораюся. Там треба малюнок складати, а в мене із цим не дуже…

— Не перебільшуй, — заперечила пані Йоанна. — Ми ж переглядали твої роботи з кількома моїми друзями-художниками. І ти при цьому був. Усі сказали, що твої роботи дуже непогані. А ти, бачу, знову своєї…

— А й справді, — докинув Мацек. — Уже вкотре всі слухають про Павелове портфоліо.

— Постривай! — вигукнув Павел і жбурнув у Мацека грудкою глини. — За кілька років сам переконаєшся, коли складатимеш на атестат зрілості, матимеш такі самі проблеми. А те, чим ти переймаєшся зараз, це просто смішно.

Мацек пирхнув, а пані Йоанна засміялася.

— А як там в Олека справи? — поцікавилася вона. — На мої заняття він більше не ходить, але мені відомо, що ви іноді бачитеся.

— Зараз уже рідко.

— Він більше не зустрічається із цією твоєю однокласницею? — запитав Павел.

— Ні, вона зустрічається з іншим.

— А він?

— Здається, іде до спортивної школи.

— Якого біса?

— Ну, ти ж знаєш, він дзюдо займається…

— Немає кому мізки йому вправити, — заявив Павел, який віддавна сердився на Олека, що той покинув кераміку. Сам він процесом виліплювання із глини й випалювання в печі був настільки захоплений, що вирішив здобувати освіту на факультеті, де навчалися переважно дівчата.

— Олек не ідіот, — заступився за товариша Мацек.

— Окей, окей, та відколи він повірив у те, що хлопці, які займаються керамікою — справжні слабаки, то втратив мою повагу.

— Може, у нього були на те причини?

— Які причини? Які причини потрібні хлопцеві, щоб він повірив у таку дурню?!

— Ти не знаєш його так, як я… — буркнув Мацек, повертаючись до фігурки Добі з «Гаррі Поттера». Він збирався подарувати її Малгосі. От тільки невідомо чому, з обличчя ельф скидався на російського президента Путіна.