Клас пані Чайки
- Автор: Пекарська Малгожата-Кароліна
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: Видавництво "Школа"
- ISBN: 978-966-429-134-4
- Переводчик: Божена Антоняк
- Жанр: Детская проза
Электронная книга - «Клас пані Чайки». Краткое содержание книги:
Переклад з польської Божени Антоняк
Ілюстрації Є. О. Житник
Усі третьокласники готувалися до вирішального іспиту. Каміла обговорювала із друзями, до якого ліцею подати документи. Малгося й Мацек досі вагалися, який з них обрати: імені Міцкевича чи імені Пруса. На великій перерві вони вкотре завзято сперечалися, який із них кращий.
— Цікаво, що ви робитимете, якщо один із вас вступить, а інший ні? — втрутилася Каська.
— Мені здається, це не твоє діло, — буркнув Мацек.
— Ти краще про себе подумай, — докинула Кінга. — Куди ти підеш зі своїми, так би мовити, оцінками.
— Мабуть, до ліцею кокетства, — пожартував Алекс, а решта учнів захихотіли. — Отримаєш шістку за шістку й таким чином виграєш конкурс атестатів! — продовжував він і, задоволений власним дотепом, зробив жест долонями на рівні грудей, пояснюючи таким чином, про які саме шістки мова.
Каська хотіла щось сказати, але раптом почувся голос Єви:
— Каська потрапить туди, куди лише забажає. Отримає там місце в подарунок від якогось зі своїх численних коханих.
Войтек придивлявся до цієї сцени, котра так нагадувала йому сутичку, що відбулася під час поїздки на Євину дачу. Він здогадувався, як почувається Каська, зацькована рештою класу. Протягом трьох років дівчина не знайшла собі тут жодної подруги. Можливо, у розповіді Каміли була дещиця правди. Мовляв, вона заслужила на самотність своєю поведінкою. Але він не хотів бути таким, як решта. Хотілося поставитися до Каськи так, як інші повинні ставитися до нього. Так, як це зробила Каміла тоді, на дачі. Недовго думаючи, Войтек підійшов до Каськи й смикнув її за руку.
— Ходімо, проведу тебе.
— Навіщо ти це робиш? — запитав він у Каськи, коли обоє відійшли від гімназії. — Ти ж сама їх провокуєш своєю поведінкою. Ну скажи, навіщо?
— Я не провокую, — заперечила Каська. — Ти нічого не розумієш. Ти не був у нашому класі від самого початку, і немає чого мене повчати.
— Я просто бачу все це. Те, що ти робиш, і те, як вони реагують. Корчиш із себе бозна-що…
— Це ти корчиш із себе бозна-що і взагалі ні фіга не бачиш, — заявила Каська й, відвернувшись, побігла додому.
Того дня Каміла вперше за багато днів зайшла в інтернет. Протягом останніх тижнів вона купу часу приділяла англійській. Навіть читала в оригіналі різні книжки. Зараз узялася за детективи, бо колись її тітка Івона, яка постійно мешкала в Лондоні, переконувала, що найкраще вивчати мову, читаючи саме їх. «Детективи захоплюють настільки, що тобі хочеться дізнатися, хто вбивця, тому читаєш далі й далі». І Каміла читала. Переважно Агату Крісті й Артура Конан-Дойля. А все через те, що Міледі постійно загадувала їй складні вправи, хоча це й було всупереч шкільним правилам. Та Каміла добре розуміла, на що здатна злопам’ятна вчителька. Дівчина не намагалася заперечувати, проте весь час гнівалася й нарікала. Але, незважаючи на це, завзято вивчала нові слова. Каміла навіть не помітила, як їхні з учителькою стосунки перетворилися на поєдинок. От і зараз дівчина збиралася в інтернеті почитати щось англійською. На моніторі з’явився напис, який вказував, що на зв’язку був Примабалерон. Та не менш цікавим було те, що в чаті була також Каська! Каміла подумала: «Він щойно проводжав її додому. А тепер, мабуть, базікають у чаті». І відчула, як у серце щось немов шпигнуло. Згадалися Войтекові слова: «Передумаєш — подзвони. Сподіваюся, що цього разу не станеться, як у випадку із Чорним Міхалом, котрим ти зацікавилася, коли він уже знайшов собі Кінгу».
«Боже, тепер він звернув увагу на Каську, і я точно спізнилася! Я дурна, дурна, дурна, як валянок!»
Каміла несвідомо креслила на аркуші першу літеру Войтекового імені. Чітка друкована «W» вкривала майже всю сторінку, яка раптом впала зі столу й злетіла на підлогу. Каміла підняла її і здивовано побачила, що вона списана літерами «М». І враз пригадалося ворожіння на Андрія в першому класі, оте з яблучними шкірками. «А може, воно здійсниться тепер? Адже М — це W, просто догори ногами», — з надією подумала дівчина й глянула на монітор. Довго вагалася, чи не написати щось Войтекові, але поруч із його ніком залишався напис «Пустопорожніх ляльок ігнорують». Цього разу він справді боляче вразив Камілу. «Ні… не напишу», — вирішила вона, хоча й знала, що, коли сама не озветься до Войтека, він цього нізащо не зробить. «Ой леле», — зітхнула дівчина. Вона ще якусь хвилю сиділа, утупившись у монітор, а потім вирішила поворожити собі на картах таро. Літери склалися в речення «Щасливий випадок змінить твоє життя».