Твори у 12 томах. Том 05
- Автор: Лондон Джек
- Серия: Твори у 12 томах #5
- Год: 1970
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- Переводчик: Максим Рыльский
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Твори у 12 томах. Том 05». Краткое содержание книги:
Розміщено твори за датою їх друкування. Оповідання подаємо за збірками, в тому порядку, що прийнятий у перших виданнях цих збірок.
До п’ятого тому ввійшли оповідання із збірок: «Любов до життя» (Нью-Йорк, 1907), «Пошитий у дурні» (Нью-Йорк, 1910), «Коли боги сміються» (НЬЮ-ЙОРК, 1911), «Південноморські оповідання» (Нью-Йорк, 1911, друкується повністю) та «Син сонця» (Нью-Йорк, 1912, друкується повністю). Оповідання «Золоті маківки» взято із збірки статей «Революція» (Нью-Йорк, 1910).
На однохвилинній перерві, як скінчився раунд, Том сидів у своєму куті відхилившись назад, простягти ноги, а руки поклавши на линви, і груди його та живіт здіймалися вільно й високо і опадали: він жадібно глитав повітря, що нагонили йому, махаючи рушниками, секунданти. Заплющивши очі, він слухав гомін у залі.
— Чого ти не б’єшся, Томе? — кричав не один голос. — Боїшся його, еге?
— В нього м’язи здеревіли, — пояснював хтось у першому ряду. — Він не годен рухатися швидше. Ставлю за Сендела два фунти проти одного.
Брязнув гонг, боксери підвелись і знову рушили навстріч. Сендел, нетерпеливлячись почати знову бій, пробіг добрих три чверті дороги, і Кінг радий був, що йому лишилось пройти менше. Це теж належало до його тактики ощаджати силу. Він був погано натренований, та ще й недоїдав, отож для нього мав вагу кожен ступінь. А крім того, він уже пройшов пішки дві милі з дому до клубу. Другий раунд минув так самісінько, як і перший: Сендел нападав, мов буря, а глядачі обурювались, чого Кінг не б’ється. Крім фальшивих випадів та кількох повільних і невлучних ударів, він не зробив нічого, лише блокував, ухилявся та клінчував. Сендел хотів прискорити теми бою, та досвідчений Кінг ніяк на те не піддавався. Його спотворене в незліченних боях обличчя тільки осміхалось якось жалісно; він і далі беріг силу так ревно, як те вміє тільки Старість. А Сендел, Молодість, розсипав свою силу недбало-щедро, як і годиться Молодості. На Кінговому боці була боксерська майстерність, мудрість, набута в довгих і дошкульних боях. Він пильнував партнера холодними очима й холодним розумом, рухаючись неквапно й чекаючи, поки Сендел вишумується. Більшості глядачів здавалося, ніби Кінг без вороття втратив форму, і тій думці вони давали вираз, ставлячи три проти одного на Сендела. Та було трохи й хитріших, що знали давнього Кінга і приймали ті заклади, майже певні свого виграшу.
Третій раунд почався як звичайно — Сендел сам вів бій, безперестану нападаючи, а Кінг тільки приймав удари. Так минуло з півхвилини, як ось Сендел, ставши надто самовпевнений, трохи розкрився. І ту ж мить блиснули Кінгові очі й майнула в повітрі його правиця. То був пертий його справжній удар — «гак» напівзігнутою й вивернутою, задля твердості, рукою і всією вагою розкрученого тіла. Так, немовби лев, що прикидався сонним, зненацька блискавично махнув страшною лапою. Сендел, ударений у щелепу збоку, гепнувся додолу як віл під довбнею. Вся зала охнула вражено й схвально загомоніла. Виходить, зовсім не здеревіли м’язи в цього старигана, і він може бити, як паровий молот!
Приголомшений Сендел перевернувсь ницьма й уже силкувався підвестись, та його секунданти закричали йому, щоб дочекав рахунку. Він став на одне коліно, готовий підхопитись, і ждав, поки суддя, стоячи над ним, голосно відраховував секунди просто йому в вухо. На дев’ятій секунді він став у бойову позицію, і Кінг, глянувши на нього, пошкодував, що не влучив на дюйм ближче до підборіддя. То був би нокаут, і Том міг би з тридцятьма фунтами в кишені йти додому, до своєї старої та діток.
Раунд дотривав до кінця належних трьох хвилин; Сендел тепер видимо шанувався перед супротивником, а Кінг був такий самий повільний і сонний. Побачивши, що раунд ось-ось закінчиться, бо секунданти поприсідали біля рингу, готові проскочити попід линвою на поміст, Кінг почав відступати під Сенделовим натиском до свого кутка. І щойно вдарив гонг, він зразу сів на підставлений стільчик, а Сенделові довелося ще йти до свого стільчика навкіс через увесь ринг. То була дрібничка, але в сумі такі дрібнички важать багато. Сендел мусив пройти на скількись більше ступнів, віддати скількись сили і втратити часточку коштовної хвилини відпочинку. Як починався повий раунд, Кінг щоразу повільно чвалав із свого кутка, примушуючи партнера пройти більшу відстань; наприкінці ж раунду він щоразу норовив завести бій до свого кутка, щоб самому відразу сісти.
Минуло ще два раунди; Кінг і далі ощаджав силу, а Сендел щедро розтрачував. Його зусилля нав’язати швидший темп таки дошкуляли Кінгові, бо велика частина ударів, що сипались на нього, досягала мети. І все ж Кінг не обпинав своєї впертої повільності, хоч завзята молодь із зали кричала йому, щоб він починав битись. І знов у шостому раунді Сендел забув про обережність, і знову страшна
Кінгова правиця злетіла до його щелепи, і знову Сендел мусив чекати, поки відрахують дев’ять секунд.