Нетопир

Але інші нічого не почули.

— Ось тобі й годинникова бомба, — сухо сказав Водкінс.

Один з поліцейських з’явився знову:

— Чисто.

Всі полегшено зітхнули. Леб’є спробував увімкнути світло в коридорі, але вимикач не працював.

— Забавно. — Він спробував вимикач і в маленькій, проте чепурній вітальні — безрезультатно. — Пробка, напевно.

— Начхати, — відмахнувся Водкінс. — Для обшуку світла більш ніж достатньо. Харрі, береш кухню. Леб’є — ванну. Юн?

Юн підійшов до письмового столу біля вікна у вітальні, де стояв комп’ютер.

— У мене таке відчуття… — спроквола сказав він. — Леб’є, візьми-но ліхтарик, перевір пробки в коридорі.

Леб’є пішов. Невдовзі в коридорі загорілося світло, а комп’ютер увімкнувся.

— Трясця! — сказав Леб’є, повертаючись до кімнати. — На пробку було намотано дріт. Довелося його зняти. Але я прослідкував, куди він веде, — до дверей.

— Замок же електронний? Пробка була сполучена із замком так, щоб, коли двері відчиняться, вимкнулася електрика. А звук був від комп’ютера, що вимикався. — Юн натиснув на якусь клавішу. — На цій машині стоїть «Rapid resume»,[109] тож ми зможемо побачити програми, що працювали у момент вимкнення.

На екрані з’явилося синє зображення Землі, з колонок пролунало веселе вітання.

— Я й не подумав! — вигукнув Юн. — Хитрий диявол! Бачите? — Він показав значок на екрані.

— Юне, благаю, давай зараз не гаяти на це час, — сказав Водкінс.

— Сер, дозвольте на секундочку ваш мобільний? — попросив маленький китаєць і, не чекаючи відповіді, вихопив «Нокію» Водкінса. — Який тут домашній номер?

Харрі прочитав уголос напис на телефоні біля комп’ютера, Юн швидко набрав номер. Разом з дзвінком почувся писк у колонках, і значок розвернувся на весь екран.

— Тсс, — сказав Юн.

За кілька секунд почувся короткий гудок, і Юн натиснув на скидання.

Водкінс спохмурнів:

— На Бога, Юне, що ти робиш?

— Боюся, сер, що Тувумба все-таки поставив сигналізацію. І вона спрацювала.

— Поясни! — Чаша терпіння Водкінса почала переповнюватися.

— Бачите, активізувалася програма. Це звичайна програма-автовідповідач, через модем сполучена з телефоном. Перш ніж піти, Тувумба начитує в мікрофон вітання. І коли йому телефонують, спочатку лунає це вітання, а потім — гудок. Після цього можна начитати повідомлення просто на комп’ютер.

— Юне, я знаю, що таке автовідповідач. Що далі?

— Сер, коли я зараз телефонував, ви чули вітання?

— Ні…

— Бо воно не було збережене.

Водкінс нарешті додумався.

— Тобто, коли струму не стало, комп’ютер вимкнувся і запис пропав.

— Саме так, сер. — Інколи у Юна траплялися дивні реакції: зараз, наприклад, він розплився в усмішці. — Це і є сигналізація, сер.

Харрі посміхатися не хотілося:

— Виходить, варто Тувумбі тільки зателефонувати і не почути запис, як він зрозуміє, що хтось у нього побував. І здогадається, що «хтось» — це ми.