Нетопир

— Звідки ти дізнався, де я живу? — запитав Харрі, просто щоб підтримати розмову.

— Ну, Харрі! Ти, напевно, втомився. Ти сам мені сказав, де живеш, в минулу нашу зустріч. До речі, забув тобі за неї подякувати.

— Послухай, Тувумбо…

— Я все думаю, навіщо ти тоді подзвонив мені і покликав із собою в той клуб, Харрі? Адже не тільки для того, щоб налупцювати тих двох бугаїв у смокінгах? Весело, звичайно, та невже ти просто хотів поквитатися з сутенером? Може, я не дуже хороший психолог, Харрі, але тебе я не розумію. Ти розслідуєш убивство, а час витрачаєш на бійки в нічних клубах.

— Ну…

— Ну, Харрі?

— Не тільки. Дівчина, яку ми знайшли в Сентенніал-парку, виявилася стриптизеркою з того клубу, тож я подумав, що вбивця того вечора прийшов до клубу, а потім чекав біля виходу, коли вона піде додому, щоб ув’язатися за нею. Я хотів побачити, як ти відреагуєш на мою пропозицію. До того ж зовнішність у тебе примітна, треба було показати тебе Монґабі і дізнатися, чи бачив він тебе того вечора.

— No luck?[108]

— Ні. Гадаю, тебе там не було.

Тувумба розсміявся:

— Я не знав, що вона стриптизерка. Побачив, як вона входить у парк, і вирішив її попередити, що вночі там ходити небезпечно. І показати, що може з нею статися.

— Ну, тоді справу розкрито, — сухо сказав Харрі.

— Шкода, що, крім тебе, цьому ніхто не порадіє, — відповів Тувумба.

Харрі вирішив спробувати:

— Раз уже все одно ніхто цьому не порадіє, розкажи хоча б мені, що сталося з Ендрю вдома у Отто Рехтнаґеля. Адже твоя «подружка» — це Отто?

Тувумба помовчав.

— А ти не хочеш запитати, як справи у Бірґіти?

— Ні, — відповів Харрі, не дуже швидко і не надто голосно. — Ти сказав, що поведешся з нею, як джентльмен. Я покладаюся на тебе.

— Не намагайся розбудити мою совість, Харрі. Марно. Я психопат. Ти знав, що я це знаю? — Тувумба розсміявся. — Страшно, правда? Ми, психопати, не повинні знати, хто ми. А я завжди це знав. І Отто. Отто знав, що я час від часу повинен їх карати. Але Отто не вмів довго тримати язика за зубами. Він усе розповів Ендрю і міг усе зіпсувати. Я мусив діяти. Того вечора, коли Отто поїхав у Сент-Джордж, я зачинився в його квартирі і прибрав звідти все, що могло нас пов’язувати: фотографії, подарунки, листи — всяку всячину. Раптом — дзвінок у двері. Я обережно поглянув униз через вікно в спальні і страшенно здивувався, побачивши Ендрю. Спочатку я не хотів відчиняти. Але потім подумав, що мій попередній план от-от провалиться. Назавтра я збирався прийти до Ендрю в лікарню і принести йому чайну ложку, запальничку, одноразовий шприц і маленький пакетик такого жаданого героїну власного приготування.

— Смертельну суміш.

— Можна сказати й так.

— Чому ти був упевнений, що він його візьме? Він же знав, що ти вбивця.

— Він не знав, що я знав, що він знає. Розумієш, Харрі? Він не знав, що Отто видав себе. До того ж під час ломки наркоман починає ризикувати. Наприклад, довірити тому, хто, як він гадає, вважає його батьком. Та що тепер про це говорити. Він утік з лікарні і стояв унизу.