Гайді. Гайді. Пригоди тривають
- Автор: Спири Йоханна
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Навчальна книга—Богдан
- ISBN: 978-966-10-2734-2
- Переводчик: Роман Матиев
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Гайді. Гайді. Пригоди тривають». Краткое содержание книги:
— Все залежить від Господа, а він милосердний, — втрутилася у їх розмову бабуся, яка, підтверджуючи побажання сина, з вдячністю потиснула Вуєві руку. Після цього обняла Гайді, що стояла поруч, і притиснула її до себе.
— Дитино, люба моя, тебе ж також треба спитати. Чи маєш якесь таке бажання, що ти дуже хотіла б, аби воно здійснилося?
— Ага, маю! — мала втішно глянула на бабусю.
— Ну ж, говори, — підбадьорила та дівчинку. — Що б ти хотіла, дорогенька?
— Я б дуже хотіла, щоб привезли моє ліжко з Франкфурта, те, з трьома високими подушками і товстим покривалом. Тоді бабця не буде більше спати головою донизу, їй буде легше від цього дихати, а під товстою ковдрою не треба буде закутуватися в теплу хустку, лежачи в ліжку, не буде так зимно в ньому спати… — прощебетала на одному диханні мала, кваплячись переконати бабусю в необхідності такого дарунку.
— Люба моя, як ти гарно сказала! — схвильовано вигукнула старенька, — добре, що ти нагадала мені істину, якої не слід забувати: якщо посилає тобі дорогий Господь щось, треба ділитися з тими, хто страждає та обділений долею. Негайно відсилаю телеграму до Франкфурта! Роттенмаєр ще сьогодні має підготувати ліжко до пересилки, і через два дні воно вже буде тут. Попросимо Бога, щоб твоїй бабці було на ньому зручно.
Гайді зраділо застрибала навколо бабусі, проте нараз спинилася й поспішно сказала:
— Ой, мушу швиденько зійти до бабці, вона знову буде боятися, якщо я довго не приходитиму.
Гайді так хотіла поділитися радісною новиною з бабцею, крім того пригадала собі, як їй було боязно, коли вона останнього разу провідувала її.
Дідусь спробував було спинити дівчинку:
— Гайді, так негарно робити! Якщо до тебе приїхали гості, то покидати їх і летіти кудись — то не добре!
Бабуся підтримала ідею дівчинки:
— Мій любий Вую, дитина не робить нічого поганого. Через мене вона не так часто відвідувала бідолашну, а як і була, то ненадовго. Давайте підемо до неї всі разом. Я там почекаю на коня, який звезе мене додолу. Потім зійдемо разом аж до села, і там я відправлю телеграму до Франкфурта. Сину, ти як, пристаєш на мою пропозицію?
До цього часу Зеземанн так і не погодив із матір’ю подальших намірів, тож коротко повідомив задумане.
Йому захотілося разом із нею здійснити невеличку подорож Швейцарією, тому й приїхав сюди, щоби довідатися, чи не зможе й Клара трішечки проїхати ся з ними. Виявилося, шо бажану подорож можна буде здійснити в товаристві любої донечки. Отож слід використати для цього погожі дні останнього літнього місяця, які саме настали. Зеземанн запланував переночувати в Дьорфлі, наступного ранку забрати Клару з полонини, потім з нею та бабусею дістатися до Баде Раґацца. Звідти й мала розпочатися їхня подорож.
Клара була дещо знічена несподіваним від’їздом, але день видався таким ясним, подорож мала бути захоплюючою, тож не до смутку!
Бабуся вже встала й взяла Гайді за руку, щоб розпочати спуск додолу, коли їй спало на думку, що для внучки ця дорога задалека та заважка й вона злякано вигукнула:
— А що ж нам із Кларочкою робити?
Проте Вуй, не роздумуючи, звично взяв Клару на руки й твердим поступом закрокував услід за бабусею, яка задоволено та заспокоєно час від часу оглядалася на них. Зеземанн ішов позаду всіх.
Дорогою бабуся розпитувала про бабцю: у яких умовах вона живе, чи не хворіє, особливо взимку, коли тут, у горах, настають люті холоди.
Гайді відповідала змістовно, грунтовно та зі знанням справи. Розповіла, як застала тоді бабцю в її куточку закутаною, і як старенька трусилася від холоду. Дівчинка навіть добре знала, що з харчів є в сім’ї Петруся-козопаса, і чого їм бракує.
Бабуся уважно слухала, деколи жваво перепитуючи та уточнюючи.
Бриґітта була надворі, вона саме вивішувала сушити свіжовипрану Петрусеву сорочку, коли побачила процесію, що простувала з полонини. Жінка кинулася в хатину.
— Мамо, вже почалося, — поспішила вона повідомити стареньку, — всі йдуть додолу, навіть Вуй з ними, слабу панночку на руках несе.
— Йой, і то мусило так статися! — забідкалася бабця, — вони забирають Гайді… берут дитину з собою. Ти то видиш, га? Йой, Бозю, ти мій Бозю, та хоть би руку мені на прощання дала, і то би було легше. Йой, та хоч би раз ще її послухати!
В цю хвилину двері хатини розчахнулися навстіж, у кімнату влетіла Гайді, кількома стрибками добралася до бабці в кутку й обняла її.