Сонячна магія
- Автор: Новак Илья
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Год: Гамазин
- ISBN: 966-365-093-1
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «Сонячна магія». Краткое содержание книги:
І все було б, як завжди, якби у цю дорослу гру не вмішалися раптом сторонні, а саме: одне дівчисько — вихованка бродячого цирку та один хлопчак — міський безпритульний. Діти не знаються на політиці і не володіють магією. Але чомусь полювання на малих зухвальців не дає результатів. Чи зможуть звичайні діти протистояти професійним політикам? І хто, зрештою, переможе в цій грі?
Ілля Новак, визнаний одним з найкращих молодих фантастів Європи у 2005 році, не боїться експериментувати. Ти з ним? Тоді перегортай сторінку.
— Чому він не стрибає? — прокричав Геб.
— Вода! — відгукнувся магопес. — Єдине, чого прототварі бояться. Для них вона, як для нас — вогонь. Може спалити. Не відволікайся, Геббі, тисни, тисни!
Скажений ритм погоні порушили слова Грюона Блюмкіна, який уважно дивився вперед.
— На жаль чи на щастя, але обставини такі, що в нас майже не лишилося можливостей для маневру, — як завжди неквапно заговорив він. — Ми не можемо звернути, а попереду схил, і…
— Так, так, це Голка, — перебив магопес. — Там ще будка охоронців, бачите? Ви чули, що сказав Головнокомандувач? Бардо Тодол зараз на вершині Голки! Але й мій Зубастик теж там!
Хоча ліхтарі давно залишилися позаду, підніжжя Голки було добре видно — справжня барикада похилих крижаних наростів. Далі підносився стрімкий схил, у ньому темніло кругле провалля рудника. Впритул до нього стояв будиночок, освітлений ліхтарем, поруч тупцював охоронець. Він прикладав долоню до лоба, вдивляючись у бік станції, і намагався зміркувати, що за метушня там зчинилася.
А станція вже зникла. Геб не міг зараз озирнутися, але зважаючи на те, як розширювалася тріщина, половина озера тепер звільнилася від крижаного панцира.
Снігохід не їхав, а майже летів, тільки ледь торкаючись полозами криги. Передавальний механізм вже не скрекотів, а жалібно потріскував. Рокіт пропелера перетворився на виття.
Схил наближався. Він довшав і ширшав; срібляста поверхня, що звіддаля здавалася рівною, на очах мінялася, на ній виростали пучки тріщин, крокви та виступи. Ще за мить Геб побачив смужку неба. Він устиг помітити, що воно світлішає, а далі схил заслонив усе.
Пащека рудника зіяла перед ними. Від проходу в його глибину тяглися два ланцюжки тьмяних жовтих вогників.
А протововк нарешті зважився перестрибнути тріщину.
— Стрибає! — закричав Геб. Грюон Блюмкін наліг на кермо, вивертаючи його до упору.
Лижі снігохода повернулися майже під прямим кутом. Пропелер завив, машина осіла носом, вдарилася в берег і стала дибки. Хвостову частину підняло й розвернуло до тріщини — назустріч протововку. Захрумтіли, застогнали лопасті, коли тварина вдарилася об них. Снігохід Головнокомандувача ухилився, прослизнув під днищем машини й упав у воду.
Усіх, хто був у кабіні, жбурнуло вперед крізь розбитий ковпак.
Цієї миті ранкове світло осяяло вершини, безгучною лавиною скотилося схилами й шубовснуло в озеро, розприскуючи навсібіч чорнильні краплі пітьми. І тої ж секунди тріщина досягла Голки.
Немов запущений із нелюдською силою спис, вона встромилася в берег і прорубала барикаду крижаних наростів. Завихрився білий смерч, із дзенькотом гострі скалки полетіли на всі боки, зблискуючи та виграючи в сонячному промінні. Протововк заревів, димною медузою розтікаючись по задній частині машини.
Мить снігохід стояв на прочавленій кабіні, а потім повалився набік і впав у вир поміж уламків криги. Від пасом імли, які намотувалися на пропелер, що й досі поволі обертався, повалили клуби ядучого диму. Криві ікла стирчали з корпуса машини, але одне відломилося, пішло під воду й відразу спливло, погойдуючись, зашипіло густою парою.
Розділ 14
Срібна голка
Денне світло перетворило краєвид, пожвавило похмурі схили й темні ущелини, заіскрилося в затишних долинах, осяяло вершини гір.
Геб уперся руками в коліна, встав, виплюнув сніг. Він лежав на початку широкого тунелю, що тягнувся донизу навскіс. Під срібною стелею горіли ліхтарі.
Охаючи, потираючи боки, навколо підводилися супутники.
— Чому вони влаштували станцію на льоду? — запитав Гебвін, ні до кого конкретно не звертаючись. — А як же влітку?
— Тут не буває літа, — заперечив Гагра, посміхаючись. — Тут завжди холодно, озеро завжди під кригою… Але тільки не зараз, хо-хо!
По всьому озеру гноми, перескакуючи з крижини на крижину, наближалися до Голки.
— Цілеспрямованість їх може сперечатися лише з їхньою настирливістю, — зауважив Грюон Блюмкін. Правий рукав його шкіряної куртки було порвано від манжета до самого плеча, світлі вуса відстовбурчилися, але гном однаково примудрявся мати елегантний вигляд. — Друзі мої, ми потрапили в пастку. Попереду озброєні гноми, а позаду — Голка й Бардо Тодол.
Каштелян оглянув супутників і заперечив:
— І Зубастик. Ходімо!
Мандрівники розвернулись, побігли вглиб тунелю. За їхніми спинами пролунало хлюпання мокрих чобіт, часті постріли. Кулі голосно заклацали по камінні.