Божі воїни
- Автор: Сапковский Анджей
- Серия: Сага про Рейневана #2
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Год: Зелений Пес. Гамазин
- ISBN: 966-365-101-6
- Переводчик: Андрій Поритко
- Жанр: Альтернативная история
Электронная книга - «Божі воїни». Краткое содержание книги:
«Божі воїни» — друга книга трилогії про Рейневана, продовження роману «Вежа блазнів».
Спекотного літа 1427 запах крові стояв у Празі. Папська булла перетворилася на вогонь та меч для гуситів, які, назвавши себе божими вошами, стали на криваву стежку війни. Релігійна війна в центрі Європи залишає по собі згарища й купи трупів. І звісно, не обминає Рейневана, сміливого воїна, але безталанного коханця. Майстер потрапляти в халепи та скрутні ситуації, Рейневан все-таки виходить сухим з води — волею провидіння та завдяки допомозі товаришів. Разом із Божими воїнами він веде боротьбу за істинну віру, мститься за кривди та несправедливість. І нарешті знаходить справжнє кохання…
— Adsu-u-umus! — прозвучало звідкись з недалека, на клич відповіли чергові голоси, ближчі й дальші.
Пролунало іржання, тупіт копит.
— Adsu-u-umus! Adsu-u-umu-u-u-u-us!
— Бери коня, — хекнув Самсон, тицяючи Рейневанові до рук віжки карого коня. — У сідло і в ліс…
— А ти?
— Про мене не турбуйся. Ми повинні розділитися. На світанні ми знайдемо один одного. Утікай! Пішов!
Він скочив у сідло, Самсон сильно ляснув коня по крупу, карий заіржав і пішов учвал, між ялиці. Хоча галоп по темному лісу загрожував катастрофою, одурілий від подій Рейневан не стримував коня, який, здавалося, вмів підлаштовувати біг до обставин і давати собі раду з перешкодами. Десь іззаду, а потім збоку долітав тупіт і дикі крики. Рейневан втиснувся в гриву.
— Adsu-umu-us! Adsumu-us!
Місяць сховався за хмарами, зануривши світ у непроглядну темряву. Тільки тоді Рейневан почав стримувати коня, зрештою, це далося йому легко: чвал вимучив карого, кінь з посвистом хрипів, був весь у піні. Рейневан зупинив його, прислухався. Лісом усе ще розносилися крики. І свисти. Карий захропів.
Знову пронизливий свист, ближче. Кінь мотнув головою і заіржав. Рейневан ухопив його за храпи, не допомогло, карий висмикнув голову, заіржав ще голосніше. Розуміючи, що кінь реагує на кличі, Рейневан не роздумуючи зіскочив з сідла, виламаною з куща гілкою шмагнув карого по крупу. Кінь, звискнувши, кинувся в галоп, а Рейневан бігцем пустився через ліс. У протилежному напрямку. Аби подалі. Він біг наосліп, без передиху, тривога додавала сил і прудкості.
Дорогу йому перегородив спочатку стрімкий потік, потім підйом і яри серед скель дивної форми. Потік він перебрів не роздумуючи, намокши по коліна, побіг до ярів. І раптом передумав. Яри були надто очевидним шляхом утечі, крім того, вони могли легко загнати його в пастку, в якийсь cul-de-sac без виходу. Він став щосили дертися на крутосхил; невдовзі він вибрався на голу вершину, де сів, ловлячи дрижаки, втулений між двох валунів.
Не минули й три отченаші, як струмінь збурили хропливі коні і кільканадцять вершників у чорних плащах. Подолавши потік, переслідувачі заглибилися в яри.
Небо на сході почало трохи світлішати. Рейневан трясся, клацав зубами. Мокрий одяг дубів на ньому, замерзав, холод кусався, мов скажений пес.
Було абсолютно тихо.
РОЗДІЛ ОДИНАДЦЯТИЙ
Єдиним, що поблизу рухалося, була зграя ворон, які кружляли над лісом. Єдиним, що долинало до слуху, було дике каркання цих ворон.
Не було сліду чорних вершників, вітер не доносив вигуків “Adsumus”. Скидалося на те, що він відірвався від переслідування. Попри те Рейневан не полишав своєї схованки на пагорбі. Він хотів переконатися повністю і цілковито. Крім того, пагорб давав такий-сякий шанс зорієнтуватися на місцевості. Себто в порослому лісом і скелястому пустищі.
Однак його пагорб — або радше гірка — не був достатньо високим, щоби з його вершини можна було охопити поглядом досить широкий горизонт; його затуляли інші, вищі пагорби. Зокрема, ніде не було видно Баби і Панни, веж замку Троски, вигляд яких дозволив би визначити сторони світу.
З-під Троски, підрахував він, вони йшли під землею понад годину, що дає відстань близько чверті милі. Потім був кінний чвал лісами, потім довготривалий біг. Припускаючи, що він чвалував і біг по прямій лінії, в сумі він подолав не більше ніж десять гін. Тож він не міг бути надто далеко від місця, де вийшов з підземелля, де його застав зненацька Грелленорт. Де Самсон…
“Грелленорт, — подумав він, — злякався Самсона. Біркарт Грелленорт, убивця Петерліна. Чарівник, який уміє перетворюватися на птаха, timor nocturnus, демон, що нищить опівдні, єпископів найманий убивця, убивця, якого, як стверджував у Празі Ян Сміржицький, сам єпископ боїться. І такий тип впадає в панічний страх при вигляді Самсона Медка. Велетня з фізіономією ідіота.
Тобто це все-таки правда. Самсон Медок — не від світу сього. Це вмить розпізнав Гурн фон Сагар, розпізнали маги з-під “Архангела”, розпізнав Акслебен, розпізнав Рупілій. Тільки я все ще ставлюся до Самсона як до доброго друзяки, до товариша. На моїх очах полуда, яка не дозволяє мені прозріти.”