Між орлами і півмісяцем

Якось в пообіддя, коли були вже обрані в нових селах уряди, тривожним барабаненням тулумбасів у фортецю були спішно покликані всі сотники до регіменту кошового, давши зрозуміти козацтву, що слід очікувати якихось змін.

— ...Одну велику і важливу справу для рідного люду і краю, славні мої побратими, ми вже з Божою поміччю вчинили, оминувши братовбивство,— говорив Сірко зібранцям на отій спішній раді.— Тепер мусимо вшвидці докінчити другу, чи не більш важливу. Гетьман Виговський, хай Бог трима його в здоров'ї, при об'яві Юрія яко гетьмана, не домігшись від облудного сейму дотримання і ствердження Гадяцьких умов, став, по нещастю, некозирною картою в шельмованих руках ляхів, ординців та й московитів, зробився осередком розділу і розбрату нашого поспольства, братовбивства та чвар не лише старшин, а й козацтва та посполитства на волостях, дійшовши навіть до оплати послуг орді ясирниками,— підняв він пальця-вказівця догори, тикаючи ним у небо.

— Не ми йому судді, бо, може, він і хотів, відмовляючись від гетьманства не однораз, по-своєму добре вчинити рідному людові, як оті Гадяцькі домови. Отож, лишивши його без ханської помочі, ми мусимо спішно і таємно, бажано без жодного бою, лишити його ще й гетьманського скарбу-гамзи та генерального осідку в Чигирині, бо належать вони гетьманові Юрію. Для цього вже наступного ранку, повторюю, без бою і жодних втрат ми мусимо підійти до Чигирина і захопити місто із усією його чатою, не допустивши жодних пограбувань, повторюю, без бою! Захопити для збереження і передачі всіх скарбів гетьманові Юрію.

— Сподіваюсь,— по мовчанці продовжив Сірко,— що ми це зуміємо вчинити з Божою поміччю швидко, вміло і по можності проворно. Попереджую вас ще раз, а через вас і все козацтво, яке ви покладете на сон після огляду начиння, що ніяких і найменших дуванень, сиріч розподілів здобичі, там не допущу. Кладу надію на Бога, що тепер, знищивши міжусобство, ми доможемося спокою і одностайності для всього нашого поспольства, хоч знаєте, яке це тяжке бажання сьогодні. А ще ознаймую вас: якщо у нашого простолюду склалося народовладдя, то обов'язково складеться і краще майбутнє. Допоможи мені, Боже, не помилитися!— перехрестився Сірко.

Говорилося, вияснялося, переперевірялося, розставлялося прийдешнє, і Сірко, мов по писаному, визначав, чия сотня має бути у п'ятий засвіт обабіч Чигирина, наставляв, якими шляхами і якими стежками та путівцями має туди правитися, що саме має там робити, щоб зненаць, запоночі, не давши нікому можливості виприснути із міста, кільцем оточивши його, без бою, напередодні храмового дня Покрови взяти акордом разом із охоронними ровтами, чужинними послами і купцями у гостинній хаті.

І дуже лепсько, як тоді говорили, ніби по писаному, невірогідно навіть вдалися оті задуми Сірковим потугам. В короткій збройній сутичці було поранено лише кілька вартових охоронців на чолі із самим генеральним осавулою Гераськом Цибенком, та й тільки. Все було заполонено: і Верхнє та Нижнє місто, і Діброва, і Загребля та Замостя, і аж Бужинська та Крилівська переправи, не кажучи вже про гору, замок-палац, скарбницю, підзамчу темницю, канцелярію гетьмана, ратушу, всі люстрації і урядові та гетьманські описи й компути...

Не обійшлося, правда, без ускладнень, бо в Чигирині було повно чужинців, осіб недоторканних, які перебували при твердині непередбачливо, були сановиті і бундючні, зокрема полонені Виговського: новоспечений князь черкаський Львов, а при ньому князь Пожарський, захоплені під Конотопом, в господі міського протоієрея Йосипа Тукальського, сина колишнього січового панотця Михайла, що був тоді і наставником та сповідником Сірка в Січі, опікувалися Чигиринським екзархом царський боярин Яків Портомоїн та Василь Михайлов. В темниці були виявлені прибічники царських наказних: Силка, Єфремова, Безпалого і навіть переяславського полковника Ониська Цюцюри.

Іван Сірко, пересіявши аманатів Виговського, усіх їх випустив на чотири сторони, звільнив слідом за ними польських лазутчиків, а вже потім і бундючних царських сановників Львова та Пожарського, але з умовою, що вони, як і посли Портомоїн і Михайлов, негайно повезуть під козацьким супроводом листа полковникам Михаю Миклашевському і Трохимові Тарасенкові у Стародуб, другого — цареві від Січі. В першому Сірко просив обох полковників сохранно передати послів-аманатів воєводі Мещерському, а в другому Січ вимагала від царя та його бояр невідкладного визнання гетьманом Юрія Хмельницького «як поконного гетьмана всієї України», а також «неодмінної відмови від призначення в українські міста своїх „охандожних регіментарів“, противних Переяславському трактатові, бо чинять вони розбрат, міжусобство, братовбивство, чого Січ не годна допустити, яко смертельного для рідного люду. Запевнялося царя в тому листі і про те, що „гетьман Юрій тільки в цьому разі буде дотримуватися трактату батька із царем“»...

Найбільшим святотатством у листі до царя було те, що звучав він ультимативно, як досі ні один лист гетьманський, що в ньому не величався цар «належаче високими титулами самодержця», а «Малая Русія» іменувалася Україною. Запам'яталося цареві і ім'я кошового, що підписав листа від імені Січі та верхнього, середнього і нижнього війська Запорозького.