Крейдяна Людина

— Вечірка. Після якої сталася аварія. Міккі стверджував, що хтось підлив алкоголь у його напій.

— Міккі завжди брехав.

— Тільки не про це. Він ніколи не сідав за кермо напідпитку. Він любив ту свою автівку. Він боявся її розбити, тому нізащо б так не ризикував.

— Що ти хочеш сказати?

— Я думаю, що хтось справді підлив йому алкоголь. Той, хто волів, щоб він потрапив у аварію. Хтось, хто його ненавидів. Але не міг передбачити, що Ґев поїде разом з ним.

— Тоді той хтось — дуже паршивий друг.

— Сумніваюся, що він був другом Міккі. Точно не тоді. І зараз теж.

— Себто?

— Ти бачив Міккі, коли він тільки приїхав до Андербері. Ти сказав Ґеву, що він говорив з тобою.

— І що?

— Усі думали, що Міккі тієї ночі пішов до річки, бо він був п’яний, згадував свого брата, але я так не думаю. Гадаю, що він навмисно пішов туди, бо мав з кимось зустрітися.

— Таки зустрівся. З двома малолітніми грабіжниками.

Я хитаю головою.

— Це вбивство з ними не пов’язують. У поліції немає доказів. До того ж вони заперечують, що були тієї ночі біля річки.

Гоппо замислюється.

— То, може, все просто: Міккі був п’яний і сам упав у річку?

Я киваю.

— Бо «на тому відтинку дороги немає ліхтарів». Це були твої слова, коли я вперше розказав, що Міккі впав у річку і втопився. Так?

— Так.

Моє серце на мить завмирає.

— Звідки ти знав, де саме впав Міккі? Хіба що ти був там?

Він легенько всміхається.

— Навіщо мені вбивати Міккі?

— Бо він таки дізнався, що це ти підлив йому алкоголь. Він хотів розповісти Ґеву, написати про це в книжці? Ти мені скажи.

Він дивиться на мене довго, аж мені стає мулько. Тоді притискає фляжку мені до грудей.

— Інколи, Еде… краще не знати всіх відповідей.