Пастка-22

— Що сталося? Що сталося? — закричав він і, не почувши у вухах власного голосу, дико затремтів. Його налякала мертва тиша в переговорному пристрої, і він боявся ворухнутися, скрутившись клубком, мов миша у пастці, і так чекав, не сміючи дихнути, аж поки нарешті не помітив блискучий циліндричний штекер навушників, що гойдався у нього перед очима, і встромив його тремтячими пальцями назад у гніздо. О боже! — не переставав скрикувати він з неослабним жахом, бо з усіх сторін снаряди рвалися і вибухали, мов гриби. О боже!

Коли Йосаріан устромив штекер назад у гніздо пристрою, він почув, що Добз плаче.

— Поможіть йому, поможіть, — схлипував Добз. — Поможіть, поможіть йому.

— Кому? Кому помогти? — крикнув до нього Йосаріан. — Кому помогти?

— Бомбардиру, бомбардиру, — кричав Добз. — Він не відповідає. Поможіть бомбардиру, поможіть бомбардиру.

— Я бомбардир, — Йосаріан закричав у відповідь. — Я бомбардир. У мене все добре. У мене все добре.

— Тоді поможіть йому, поможіть, — плакав Добз. — Поможіть, поможіть.

— Кому помогти? Кому?

— Стрільцеві-радистові,—благавДобз. — Поможітьстрільцеві-радистові.

— Мені холодно, — почулося в навушниках кволе скімлення Сноудена, жалісне, як у передсмертних муках. — Будь ласка, поможіть. Мені холодно.

І Йосаріан пірнув до лазу, проповз над бомбовим відсіком і опустився у хвіст літака, де на підлозі у жовтій плямі сонячного світла лежав, замерзаючи на смерть, поранений Сноуден, а поруч із ним непритомно розпластався новий хвостовий стрілець.

Добз був найгіршим пілотом у цілому світі, і він про це знав: ходяча руїна зрілого молодого чоловіка, він безперервно силкувався переконати начальство, що більше не здатний пілотувати літак. Ніхто з його начальства не хотів нічого слухати, і того дня, коли норму бойових вильотів було піднято до шістдесяти, він прокрався до Йосаріанового намету, поки Орр вийшов по сальники, і виклав свій план замаху на полковника Каткарта. Він потребував підтримки Йосаріана.

— Ти хочеш, щоб ми його холоднокровно вбили? — запротестував Йосаріан.

— Саме так, — погодився Добз з оптимістичною усмішкою, підбадьорений, що Йосаріан так швидко схопив ситуацію. — Ми пристрелимо його з люґера, якого я привіз із Сицилії, ніхто про нього не знає.

— Боюсь, я не зможу цього зробити, — дійшов висновку Йосаріан, подумки зваживши ідею.

Добз здивувався.

— А чому ні?

— Послухай, для мене не буде більшої радості, коли цей сучий син скрутить собі шию, загине у катастрофі або коли довідаюся, що хтось інший його пристрелив. Та, боюся, сам я не можу його вбити.