Пастка-22

Генерал Дрідл повністю його проігнорував, зневажливо відвернувшись, і вручив Йосаріанові медаль у коробочці.

— Приведи з машини мою дівчину, — роздратовано наказав він полковнику Мудусу і похмуро чекав, завмерши на місці, опустивши голову, доки його медсестра не приєдналась до нього.

— Негайно передай до штабу, щоб там знищили моє останнє розпорядження з наказом надівати краватки під час виконання бойових завдань, — квапливо прошепотів полковник Каткарт підполковникові Корну кутиком рота.

— Я казав тобі того не робити, — реготнув підполковник Корн. — Але ти ж мене не послухаєш.

— Тссс! — застеріг його полковник Каткарт. — Чорт забирай, Корне, що ти зробив з моєю спиною?

Підполковник Корн знову реготнув.

Медсестра генерала Дрідла супроводжувала генерала Дрідла всюди, куди б він не йшов, навіть до інструкторської перед самим вильотом на Авіньйон, де вона стояла біля трибуни з дурнуватою посмішкою і квітнула у своєму рожево-зеленому мундирі, мов живодайна оаза біля плеча генерала Дрідла. Йосаріан глянув на неї і закохався, безнадійно. Його настрій погіршився, душа спорожніла й оніміла. Слухаючи, як майор Денбі монотонним, повчальним голосом описує потужну концентрацію зенітних батарей, що чекають на них в Авіньйоні, він припав масними очима до її повних, червоних губок та ямочок на щоках і раптом розпачливо застогнав, бо подумав, що вже, мабуть, ніколи не побачить цієї чарівної жінки, до якої не озвався й словом і яку так несамовито покохав. Дивлячись на неї, він трепетав і розривався від жалю, страху та жаги; вона була така прекрасна. Він благословляв землю, на якій вона стояла. Він облизав шерехатим язиком пересохлі, спраглі губи і знову застогнав з горя — на цей раз так голосно, що привернув до себе здивовані, запитливі погляди людей, які сиділи довкола на грубих дерев'яних лавках у своїх шоколадного кольору комбінезонах, перетягнутих білими парашутними ременями.

Нейтлі в паніці швидко обернувся до нього.

— Що таке? — зашепотів він. — У чому річ?

Йосаріан не чув його. Хіть переповнила його, а жаль паралізував. Медсестра генерала Дрідла була лише трохи пухкенька, а його уяву до краю заполонило золотисте сяйво її волосся і бажані доторки її м'яких коротких пальчиків, округла розкіш її зрілих грудей під рожевою армійською сорочкою з широко розстебнутим коміром, випуклий, пружний трикутник її животика і стегон під тугими, гладкими габардиновими офіцерськими брюками кольору лісової зелені. Він ненаситно впивався всією нею, від голови до нафарбованих нігтиків на пальцях ніг. Йому так не хотілося її втрачати.

— Ооооооооооххх, — знову простогнав він, і цього разу ціла кімната сколихнулася від тремтливого, протяжного зойку. Хвиля розгубленості й тривоги накрила офіцерів на помості, і навіть майор Денбі, який уже звіряв годинники, на мить мало не збився з рахунку і не почав його знову. Нейтлі простежив очима застиглий погляд Йосаріана через усю довгасту залу, аж поки не зупинився на медсестрі генерала Дрідла. Здогадавшись, що саме мучить Йосаріана, Нейтлі зблід від збентеження.