Мертві душі

Але ми почали говорити досить голосно, забувши, що герой наш, який спав під час оповідання його повісті, уже прокинувся і легко може почути так часто повторюване своє прізвище. А він людина образлива і не любить, коли про нього висловлюються нешанобливо. Читачеві півбіди, розсердиться на нього Чичиков чи ні, а щодо автора, то він ні в якому разі не повинен сваритися зі своїм героєм; ще не малий шлях і не малу дорогу доведеться їм пройти удвох рука в руку; дві великі частини попереду — це неабищо.

"Ехе-хе, що ж ти?" сказав Чичиков до Селіфана: "ти?" "Що?" сказав Селіфан повільним голосом. "Як що? лобуряко! як ти ідеш? Ну ж, поганяй!" І справді Селіфан давно вже їхав, заплющивши очі, зрідка тільки торкаючи спросоння віжками по боках теж сонних коней; а з Петрушки вже давно, не знати в якому місці, злетів картуз, і він сам,

перекинувшись назад, уткнув свою голову в коліно Чичикову, так що той мусив дати їй щигля. Селі-фан підбадьорився і, хвисьнувши кілька разів по спині чубарого, після чого той пішов підтюпцем, та махнувши зверху батогом на всіх, промовив тонким співучим голоском: "не бійся!" коники розворушились і помчали як пух легеньку бричку. Селіфан тільки помахував та погукував: "ех! ех! ех!", плавно підстрибуючи на козлах в міру того, як тройка то злітала на пагорок, то мчала щодуху з пагорка, якими ряснів увесь стовповий шлях, що спадав ледве помітним схилом донизу. Чичиков тільки посміхався, злегка підлітаючи на своїй шкіряній подушці, бо любив швидку їзду. І який росіянин не любить швидкої їзди? Чи ж його душі, що прагне закрутитись, загулятись, сказати іноді: "чорт забери все!" чи ж його душі не любити її? Чи ж її не любити, коли в ній чується щось піднесено-чудове? Здається, невідома сила підхопила тебе "а крило собі, і сам летиш, і все летить: летять версти, летять назустріч купці на передках своїх кибиток, летить обабіч ліс з темними лавами ялин і сосен, зі стуком сокири і воронячим криком, летить увесь шлях не знати куди в зникаючу далину, і щось страшне таїться в цьому швидкому миготінні, де не встигає позначитися зникаюча річ, тільки небо над головою та легкі хмари та місяць поміж ними здаються недвижні. Ех тройка! птиця тройка, хто тебе вигадав? знать, у енергійного народу ти могла тільки родитись, у тій землі, що не любить жартувати, а гладінню-рівниною розкинулась на півсвіту, та й гайда лічити версти, доки не зарябіє тобі в очах. І не хитре, здається, дорожнє спорядження, не залізним прошите гвинтом, а нашвидку, живцем, самою сокирою та долотом спорядив і склав тебе кмітливий ярославський мужик. Не в німецьких ботфортах ямщик: борода та рукавиці, і сидить чорт знає на чому; а підвівся та замахнувся, та заспівав пісню — коні вихром, спиці в колесах злилися в один суцільний круг, здригнулася тільки дорога та скрикнув, з переляку зупинившися, пішохід і от вона помчала, помчала, помчала!.. І от вдалині уже видно, як щось курить і вихрить повітря.