Тінь попередника
- Автор: Ешкилев Владимир
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Ярославів Вал
- ISBN: 978-617-605-009-4
- Жанр: Космическая фантастика
Электронная книга - «Тінь попередника». Краткое содержание книги:
Роман «Тінь попередника» В.Єшкілєва — перший з трилогії «Фаренго», що виходить в серії інтелектуальних романів «Червоне та чорне», є прикладом абсолютної позажанрової інтеграції почуттів, відчуттів і вчинків. Бо що є реальністю, а що фантастикою — на це навряд чи хтось зможе відповісти.
* * *
Володимир Єшкілєв народився в 1965 році в Івано-Франківську. Естет, енциклопедист і гурман літератури. Колекціонер вражень і шукач пригод. Його твори нагадують елегійні райські кущі, до яких несподівано завітала неприхована правда життя, і ми знову поринаємо в одвічне протистояння добра і зла, любові і ненависті, світла і темряви. В. Єшкілєв — майстер, який одним мазком може змінити напрямок сюжету. Пише в різних жанрах, але віддає перевагу інтелектуалізму в літературі.
Автор низки оповідань, новел, есе. Окремими виданнями вийшли романи «Адепт» (разом з Олегом Гуцуляком), «Втеча майстра Пінзеля», «Богиня і консультант» та інші. Роман «Тінь попередника» — перша частина трилогії «Фаренго».
Клац! На екрані зображення знайомого оператора. Тепер можна бачити не лише його обличчя, а й комірець зі срібними нашивками корвет-лейтенанта.
— Надайте мені всю інформацію про станцію 944 у системі Боллота. Лейтенанте, це терміново. Код «три А».
За тридцять секунд він уже вчитується в сертифікат астрофізичної науково-дослідницької цивільної станції 944. Побудована у триста п'ятдесятому році Міністерством забезпечення міжзоряних перельотів Федерації Ноли. Три наукових і два житлових куполи на скелястому супутнику шостої планети. Термоядерний реактор малої потужності в якості джерела енергії. Житлові куполи заглиблені у ґрунт і споряджені пасивними протиметеоритними екранами. Станція призначалася для спостереження за еволюцією невеликої «чорної діри» в районі Боллота — нестабільного і самотнього об'єкту в зоні високого вакууму. Вчені Федерації тоді припустили, що «діра» під упливом гравітації Кастора міґрує і з часом загрожуватиме рейсам гіперпросторових кораблів через транзитний Шістдесятий лімес. Тому було вирішено встановити за небезпечним об'єктом оперативне спостереження з близької відстані. Дослідники працювали на станції позмінно, не більше шести вчених у кожній зміні. Персоналом станції 944 були отримані унікальні дані про взаємодію гравітаційних полів «діри» з міжзоряною речовиною та про переміщення «діри» в напрямі лімесу, котрий під впливом космічного монстра також почав змінювати свої фізичні параметри. Після падіння Федерації станцію закинули і відновили чергування на ній лише на початку п'ятого століття ЕВ. Саме тоді фірма власника «Серенітіс» отримала замовлення на дооснащення дослідницької станції більш ефективними та сучасними системами життєзабезпечення.
На перший погляд, у всьому цьому немає нічого підозрілого.
«Але чому, — аналізує інформацію Марков, — замовник звернувся не до солідних будівельних компаній з їхнім досвідом реставрації і модернізації подібних станцій, а до невеликої містечкової фірми. Раніше вона, наскільки можна зрозуміти, взагалі не займалася космічними спорудами, а спеціалізувалась винятково на підводних готелях. Які були у замовника мотивації? Помірніші ціни? Корупція? Патріотичні переконання? А, між іншим, хто-хто там був замовником?»
Замовником модернізації станції 944 виявився провідний ноланський Університет імені Сідні Столкіна. Станція перебувала на фінансовому балансі тамтешнього факультету астрофізики. Для відновлення її роботи факультет отримав солідні ґранти від імперського уряду і кількох транспортних мегакорпорацій.
«Ага, Університет! В університетах завжди можна знайти гнізда незадоволених, усяких хитких інтелектуалів і навіть недобитих повстанців», — вирішує Марков. Він наказує невидимим адміністраторам на Нолі:
— Спрямуйте безпілотний корвет із резерву Другого флоту для інспекції системи Боллота. Провести повну перевірку системи на предмет знайдення штучних об'єктів, сигналів та випромінювань. Нехай там ретельно все обмацає.
— Буде виконано, комісаре! — голосно доповідають десь у його черепі. Тіронієць кривиться. Він ще не звик до такої неозорої влади.
«А все ж це класно, Рене, — каже він собі, — коли ось так, за одним лише твоїм словом, цілий корвет стрибає туди, куди треба. Або куди не треба».
Станція на карликовій планеті 4КВ016:54в,
околиці зірки Боллота, Сектор Кастора.
2 октомбрія 416 року Ери Відновлення
— Добридень, баронесо, — Вольск зупиняється на порозі крихітної кімнати. Її спартанський інтер'єр освітлюють ґалогенні лампи. Примітивні, але потужні.
— Заходьте, Алексе, — Ґвен Вей зустрічає його привітною посмішкою. — У цих апартаментах мій титул звучить кумедно.
— Цілком миле приміщення. Ми всі тут у тісноті.
— Окрім вашої чарівної Тами.
— Вона тепер Шерма.
— Так-так, я весь час забуваю. Але не будемо про неї.
— Не будемо.
— Кажуть, «Максвел» практично готовий до перельоту?
— Я чув про це, — Вольск милується мерехтінням концентрованого світла на волоссі арпікранки. — Але я досі не можу уявити, щоб цивільний лайнер цього типу досягнув Агрегата Оріона. Це ж аж чотири стрибки в один бік[62]. Запасів тритію не вистачить.
— Напевно, вони модернізували корабель. У них тут є заводи.
— Так, вельми просунуте поселення. Ви часом не знаєте, Ґвен, де саме ми перебуваємо?
62
Між Сектором Кастора і Агрегатом Оріона знаходяться густі туманності, відомі земній астрономії двадцять першого століття ЕП (в Агрегаті Гіад, в районі Канопусу, у напрямі Конячої Голови та ін.). Перельоти звичайними траєкторіями у цих областях неможливі.