Прекрасні катастрофи
- Автор: Смолич Юрий Корнеевич
- Год: 1956
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Прекрасні катастрофи». Краткое содержание книги:
Дорогою з’ясувалося, що серед навколишніх селян маєток Гальванеску користується лихою славою. Та й сам доктор, як згодом виявилося, досліджує зовсім не сільськогосподарські проблеми, а проводить злочинні експерименти над людьми.
Юлія Сахно вступає в нерівну боротьбу зі злим генієм…
— Наприклад? — дещо глузливо, із скепсисом безпідставним, але цілком зрозумілим в студента останнього курсу медфаку запитав Коломієць.
— Ну… геліотерапія, вміле використання клімату, нормальна праця і нормальні умови побуту! Здорове життя! Здоров’я! Ось найперший спосіб лікування і відмолоджування!
Петрова сердито смикнула плечима.
— Ну, знаєш, ти хоч і лікар, а починаєш верзти дурниці. Ми говоримо про відмолоджування старих та лікування хворих, а ти плетеш чортзна-що. Відмолоджувати молодістю, а лікувати здоров’ям? Так, чи що?
Але Думбадзе поглянув на неї іронічно.
— Ти певна, що встругнула здоровенного дотепа? Мушу тебе розчарувати, дитинко! Це, коли хочеш, — основа медицини, сенс медичного світогляду.
— Світогляди ще різняться за класовою ознакою! — останнім аргументом спробувала збити його Петрова.
Але Думбадзе на це весело ляснув її по плечу.
— Отож-бо й є, товаришу райсек! Це є сенс пролетарського світогляду в медицині.
Тут Петрова нічого не могла сказати. Вона відчула, що не компетентна. Чуттям їй хотілося дати свою згоду на такий простий і привабний сенс такої складної та страшної науки, як медицина. Але ж насамперед вона мусила осягнути це досить складне формулювання розумом. Вона озирнулася на Коломійця, шукаючи в нього підтримку.
Але Коломієць був захоплений іншим. Він мріяв.
— Безсмертя! — мріяв він, розкинувшись на ослоні. — Ви уявляєте собі, товаришочки, як це було б прекрасно! Жити, жити і не вмирати! Красота! Живеш без кінця і Краю! Ху, аж страшно!..
Але його перервала Сахно. Вона дуже хвилювалася, поглядаючи то на двері асистентської, то на двері операційної. І там, і там було зовсім тихо.
— Що він там ворожить? — зиркнула вона на двері операційної. — Мені здається, він там нічого не робить. Ви ж розумієте, не чути навіть дзюрчання рідини, виточуваної до миски. Пам’ятаєте, як це було голосно, коли ми відживлювали його самого?..
Справді, це було дивно. Тиша в операційній вже непокоїла не тільки Сахно. Черговий персонал, що стояв коло дверей, теж нервувався. Лікарі і сестри переминалися з ноги на ногу, топталися вздовж порога, перешіптувалися, припадали вухом до дверей. Минуло вже з двадцять хвилин, а доктор Гальванеску не тільки не кликав нікого на допомогу, а й взагалі не виявляв ознак життя.
— Безсмертя! — мріяв тим часом далі Коломієць. — Які дурниці! Воно й неможливе, й ні до чого! Це ж жах бути безсмертним! Не могти ніколи вмерти! Ти розумієш, Петрова! Бррр… Але пожити ще трохи — це да! Справді, це ж страх, як мало живе людина! Вона живе менше, ніж могла б жити. Ти розумієш, Петрова? Мечников довів, що людина пересічно живе тільки половину свого життя! Через хвороби, надмірну працю, погане харчування, ненормальність побутових умов, зловживання різні вона втрачає половину свого життя. Звідси і цей дурний страх смерті. Твій організм зношений уже, він далі не може жити, але твої душевні сили ще не віджили себе…
— Ти знову впадаєш в ідеалізм, друже, — ліниво протяг Думбадзе. — Якщо зношується твій організм, то зношуються і твої душевні сили. Геніальний аналітичний розум Мечникова не робив з цього ніякого філософського синтезу; філософські висновки належать тільки тобі.
— Слухайте, друзі! — зірвалася Сахно. — Я піду до операційної і подивлюся, що він там робить! Так же не можна. Вже двадцять хвилин! А може, йому самому зробилося погано! Він же такий ще кволий. Він міг зомліти!
Але в цей час раптом широко розчинилися двері асистентської. На порозі стояв професор.
— Де хірургічна сестра? — гукнув він.
Всі встали і посунули назустріч професорові. Що він скаже? Чим закінчилася їхня суперечка з доктором Івановським? Чи прийняв професор його доводи?
— Я тут, — підійшла хірургічна сестра.
— Будь ласка, — сказав професор. — Негайно подайте до малої операційної номер три. Доктор Івановський буде робити операцію.
І от вдруге вже протягом цих незвичайних днів у житті головного інституту експериментальної хірургії — дарма що це був не театр, а місце бою проти смерті за життя, — вдруге рясно вибухли гарячі оплески. Професорові слова зустріто аплодисментами. Плескав весь зал. Асистенти, аспіранти, сестри, санітарки. Плескали лікарі, що прийшли з інших інститутів подивитися надзвичайну операцію трансплантаційного відділу. Не плескали тільки доктор Івановський з Думбадзе та Петрова і Сахно.