Жак-фаталіст (збірка)
- Автор: Дидро Дени
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-4010-7
- Переводчик: Валеріан Підмогильний
- Жанр: Зарубежная классическая проза
Электронная книга - «Жак-фаталіст (збірка)». Краткое содержание книги:
В Утрехті була чарівна куртизанка. Йому заманулося християнки, і він послав до неї одного шкарбуна з чималим векселем. Дивачка його пропозицію відхилила. Єврея розпач узяв. Шкарбун і каже йому: «І чого б ото так побиватися? Нема нічого легшого, як переспати з гарною жінкою, ще навіть кращою за ту, що ви оком накинули. Та я вам свою жінку відступлю за цю ціну». Сказано — зроблено. Шкарбун узяв собі векселя, а єврей — шкарбунову жінку. Виходить векселеві термін. Єврей доводить його до протесту й оголошує за фальшивий. Суд. Єврей казав: «Він ніколи не зважиться сказати, за що дістав від мене векселя, і я його не сплачу». На судовому засіданні він питає шкарбуна:
— Від кого ви дістали цього векселя?
— Від вас.
— За позичені гроші?
— Ні.
— За постачу краму?
— Ні.
— За якусь послугу?
— Ні, але ж не про те мова, я посідач векселя, ви його підписали й мусите сплатити.
— Я його не підписував.
— То я, виходить, фальшивник?
— Ви або інший, хто вас підіслав.
— Я негідник, але ви шахрай. Повірте мені, не доводьте мене до крайності, я все скажу, себе ославлю, але й вас занапащу…
Єврей на погрозу не зважає, і шкарбун викрив усю справу на наступному засіданні. Обох їх зганьбовано, євреєві присуджено сплатити векселя, а гроші повернуто на допомогу бідним. Тоді я розлучився з ним, повернувся додому.
Що ж робити? Бо треба або з голоду подохнути, або робити щось. Усякі перебрав я плани. То збирався через день уступити до провінційної трупи — байдуже, за актора чи оркестранта. А через день гадав замовити собі такий малюнок, як ото на розі вулиць викидають на жердині, і щоб я там кричав на все горло: «Ось місто, де він народився, і ось він прощається зі своїм батьком аптекарем, ось він прибуває до столиці, шукаючи домівки свого дядька… Ось він навколішках перед своїм дядьком, що виганяє його… Ось він з євреєм тощо, тощо». Другого дня я прокидався з наміром пристати до вуличних співаків. І то не така вже й кепська була б справа — ми давали б концерти під вікнами в мого дядька, він сказився б від люті. Але я на іншу ступив стежку…
Тут він спинився, змінив позу людини, що тримає скрипку, щосили натискуючи струни, на позу виснаженого, геть знесиленого бідака, якому ноги підгинаються, який помре ось, коли не кинуть йому шмат хліба. На знак крайньої потреби показував пальцем на піврозкритий рот, потім сказав:
— Це зрозуміло. Мені кидали огризок. Нас троє-четверо голодних змагалися за нього… От і мисліть велично, от і творіть прекрасне серед таких злиднів!
Я. Воно важко.
Він. Усе нижче, нижче та й упав аж туди. І було мені там царство й панство. Але минулося. Знову треба підтягати пасок і показувати пальцем на роззявлений рот. Нічого сталого немає в цьому світі: сьогодні на вершині, а завтра в болоті. Нами керують прокляті обставини й керують дуже кепсько…
Потім, випивши те, що лишалося на дні пляшки, звернувся до свого сусіда:
— Пане, з ласки вашої, невеличкий понюх. У вас он там прегарна табакерка. Ви не музикант?
— Ні.
— Тим краще для вас, бо то все гольтіпаки… Аж жаль бере за них. Доля прирекла мене бути музикантом, тим часом як на Монмартрі у млині є, мабуть, мельник, мельничук, що чутиме довіку лише гуркіт жорен і складе найкращі пісні. До млина, Рамо, до млина, там твоє місце!
Я. До чого б не пристановлено було людину, то все призначення природи.
Він. Вона робить дивнющі огріхи. Щодо мене, то я не дивлюсь з тієї висоти, звідки все зливається: людина, що підстригає ножицями дерево, гусінь, що точить на ньому лист, — звідти видко лише двох комах, кожну при своєму ділі. Злізьте на епіцикл Меркурія[202] і розподіляйте звідти, якщо вам подобається, за прикладом Реомюра[203], він — мураху на класи швачок, землемірок, косарок, а ви — людську породу на столярів, теслярів, покрівельників, танцівників, співаків — то ваша справа, мене це не обходить. Я — на цім світі й лишаюсь на ньому. Та коли в природі є голод, бо я завжди до голоду вертаюсь, до відчуття, яке завжди живе в мені, то я вважаю, що то недобрий лад, коли не завжди маєш кусень хліба. Що це в біса за лад — одні аж давляться, а іншим, у кого шлунок такий самий докучний і голод такий самий невідступний, як і в тих, хто наїдається донесхочу, нема чого в рот укинути! А найгірше — це змушена постава, що в ній тримає нас потреба. Злидар не ходить, як хтось інший, — він скаче, плазує, вигинається, лазить, усе життя своє тільки те й знає, що прибирає відповідні пози.
202
Епіцикл Меркурія — вислів, запозичений у Мішеля Монтеня (1533–1594), французького філософа-скептика. «Злізти на епіцикл Меркурія» — піднятися до піднебесся. Епіцикл — крива руху планети в системі світобудови Птоломея.
203
Рене Антуан де Реомюр (1683–1757) — французький фізик та природознавець.