Твори у 12 томах. Том 06

— Вони дзьобають зоряний пил, — палко підхопив Мартін, — хочуть спіймати метеорну думку генія. Якось я написав статтю про цих критиків, чи радше рецензентів.

— Ану покажіть, — жваво промовив Брісенден.

Мартін витяг з-під стола копію «Зоряного пилу». Читаючи рукопис, Брісенден раз у раз сміявся, потирав руки і навіть про питво забув.

— Та ви ж самі частинка цього зоряного пилу, занесена в край сліпих карликів! — згукнув він, дочитавши. — І, звісна річ, за цю статтю вхопилися у першому ж часопису?

Мартін заглянув до свого записника:

— Від неї відмовилося двадцять сім часописів.

Брісенден зайшовся сміхом, але одразу ж і закашлявся.

— Слухайте, не може бути, щоб ви не писали поезій, — сказав він, трохи віддихавшись. — Покажіть мені дещо.

— Гаразд, тільки тут не читайте, — попросив Мартін. — Мені хочеться порозмовляти з вами. Я вам дам їх додому.

Брісенден пішов від Мартіна, узявши з собою «Любовні сонети» та «Пері й перли». Наступного дня він знов прийшов і ще на порозі сказав:

— Дайте ще!

Брісенден не тільки запевнив Мартіна, що він справжній поет, але визнав, що й сам пише вірші. Мартін пойнявся щирим захватом від творів Брісендена і дуже здивувався, що той навіть не пробував надрукувати їх.

— Чума їм на голови! — відповів Брісенден Мартінові, коли той зголосився самому розіслати його твори по журналах, — Любіть красу задля неї самої,— була його рада, — а журналам дайте спокій. Знаєте що, Мартіне

Ідене, вертайтесь ви знову до моря, до своїх кораблів. Раджу вам від душі. Чого ви шукаєте в цих міських гнійниках? Ви самі себе вбиваєте, намагаючись оплюгавити красу на журнальний смак. Як це ви були процитували мені днями? Ага, — «людина — остання з ефемерид». Навіщо ж вам, останній з ефемерид, потрібна слава? Якщо ви здобудете її, вона вас отруїть. Слово честі, ви занадто безпосередній, занадто самобутній і розумний, щоби хлібитись такою потравою. Сподіваюся, що ви не продасте журналам і рядка! Служити треба лише красі. Служіть їй — і до біса юрбу! Успіх! Якого ж вам ще дідька треба, коли ви досягли успіху і в сонеті про Стівенсона, ще кращому, ніж «Видіння» Генлі, і в «Любовних сонетах», і в «Піснях моря»! Радість дає не те, що ви створили, а самий творчий процес. Мовчіть! Я це знаю, і ви це знаєте. Краса не дає вам спокою. Це вічний біль, це невигойна рана, розпечений ніж у серці. Навіщо сушити собі голову журналами? Хай вашою метою буде сама краса. Нащо вам красу перетоплювати на золото? А втім, ви однаково не зможете цього зробити. Я тільки дарма хвилююся. Читайте ви журнали хоч і тисячу років, а не знайдете там поезії бодай на один рядок Кітса[39]. Не женіться за славою й золотом, а завтра ж вирушайте в море.