Чорнильна смерть
- Автор: Функе Корнелия
- Серия: Tintenwelt-Trilogie #3
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Теза
- ISBN: 978-966-421-067-3
- Переводчик: Петро Таращук
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Чорнильна смерть». Краткое содержание книги:
У книжці «Чорнильна кров» це вміння працює в зворотньому напрямку, і Меґі з Мо вписано до нечувано лихого чорнильного світу.
І от нарешті у «Чорнильній смерті» головні герої змушені жити у вигаданому світі, сповненому викликів і небезпек, позаяк сюжет розгортається злощасно. Здається, що вони назавжди загубилися поміж обкладинками. Та з'являється надія на визволення. Але за умови, що Меґі і Мо зможуть переписати минулі помилки й укласти небезпечну угоду зі смертю.
— Він любить пісні про розбійників, — шепотів Розенкварц обом відвідувачам із такою довірою, наче знав їх усе життя. — Він одержимий ними, а бідолашний батько Меґі заплутався в його гарних словах, мов муха в павутинні!
Це вже забагато. Феноліо пішов до Розенкварца, але Книгогризка загородила йому шлях.
— Ану не смійте чіпати безборонного скляного чоловічка! — І дивилася на нього, мов бульдог. Господи, що за огидний жіночий образ! — Мортимер — розбійник? Та це наймиролюбніший чоловік, якого я знаю.
— Невже? — Феноліо говорив так голосно, що Розенкварц знову затулив руками свої сміховинно маленькі вушка. — Що ж, можливо, навіть наймиролюбніший чоловік стане войовничим, коли його мало не застрелили, розлучили з дружиною і на довгі тижні вкинули до в’язниці! І це все — не моя робота, хоч би що казав оцей скляний брехун! Навпаки, якби не мої слова, Мортимер, напевне, давно б уже загинув!
— Застрелили? В’язниця? — Синьйора Лоредан, нічого не розуміючи, подивилась на Заїку.
— Мабуть, Елінор, цей сюжет дуже довгий, — лагідно проказав Даріус. — Можливо, треба, щоб хтось розповів його тобі.
Але, перше ніж Феноліо встиг щось відповісти, у двері просунула голову Мінерва.
— Феноліо! — гукнула вона, зиркнувши на його відвідувачів. — Деспіна не може заспокоїтися. Переживає за Сойку і хоче, щоб ти їй розповів, як він урятується.
Ще й це. Феноліо важко зітхнув і намагався не чути глузливих форкань Розенкварца. Треба занести його до хащі, атож, неодмінно.
— Пришли її до мене, — мовив Феноліо, дарма що навіть не уявляв собі, що розповідатиме малій. Ох, де ті дні, коли його голова ще була переповнена ідеями? Вони втопилися в усьому тому лиху, яке спіткало його, ось воно що!
— Сойка? Хіба той Срібноносий не називав так Мортимера?
Ой лихо, на якусь мить він зовсім забув про своїх гостей.
— Ану геть! — крикнув він їм. — Геть із моєї кімнати, геть із мого сюжету! В ньому й так забагато гостей.
Але безсоромна жінка вмостилася на стілець перед його письмовим столом, схрестила руки й поставила ноги на його підлогу, наче хотіла пустити там коріння.
— Е ні! Я хочу почути, як розвивався сюжет, — промовила вона. — Всі його лінії.
Що далі, то краще. Що за прикрий день — і до кінця ще далеко.
— Чорнильний Ткачу! — обізвалася в дверях заплакана Деспіна. Побачивши двох незнайомих, вона несамохіть позадкувала, але Феноліо підійшов до неї і взяв за ручку.
— Мінерва сказала, ти хочеш, щоб я розповів про Сойку?
Деспіна соромливо кивнула головою, не спускаючи очей з гостей Феноліо.
— Що ж, усе складається добре, — мовив Феноліо, сідаючи на ліжко й беручи Деспіну на коліна. — Мої гості теж хочуть послухати щось про Сойку. А що, як розказати їм геть усе?
Деспіна кивнула головою.
— Як він перехитрував Змієголова й повернув Вогнерукого з того світу? — прошепотіла вона.
— Саме так, — підтвердив Феноліо, — а тоді ми удвох з'ясуємо, як вона розвиватиметься далі. Ми просто доточимо до пісні ще один куплет. Зрештою, я Чорнильний Ткач, хіба не так?
Деспіна кивнула й дивилась на Феноліо з такою надією, що старому стало страшенно важко на серці. «Ткач, у якого скінчились нитки, — подумав він. — Але ні, нитки тут, усі вони тут, він просто не може зв'язати їх».
Синьйора Лоредан раптом угамувалася. Вона дивилася на Феноліо з не меншими сподіваннями, ніж Деспіна. Навіть отой худющий сич прикипів до нього очима, наче не міг дочекатися, коли з його вуст злетять перші слова.
Тільки Розенкварц обернувся до нього плечима й заходився далі розмішувати чорнило, наче нагадував йому, як давно він уже не брався за перо.
— Феноліо! — Деспіна погладила йому рукою зморшкувате обличчя. — Починай!
— Авжеж, починайте! — притакнула Книгогризка.
Елінор Лоредан. Феноліо ще й досі не запитав їх, як вони дісталися сюди. Наче в цьому сюжеті ще не досить жінок. Ну а Заїка аж ніяк не збагатить його!
Деспіна вхопила Феноліо за рукав. «Звідки стільки надії в її заплаканих очах? Як ця надія пережила Воронову підступність і весь страх похмурої в'язниці? Діти, — думав Феноліо, міцно тримаючи в руках маленьку Деспінину ручку. — Якщо коли-небудь хтось і зможе повернути мені слова, то, мабуть, тільки вони».
Просто сорока
І наступної, короткої миті яких пережила
вона пригод?
Ох, вона була пташка, чаклунка, господиня
вогнів і вод.