Чорнильна смерть
- Автор: Функе Корнелия
- Серия: Tintenwelt-Trilogie #3
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Теза
- ISBN: 978-966-421-067-3
- Переводчик: Петро Таращук
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Чорнильна смерть». Краткое содержание книги:
У книжці «Чорнильна кров» це вміння працює в зворотньому напрямку, і Меґі з Мо вписано до нечувано лихого чорнильного світу.
І от нарешті у «Чорнильній смерті» головні герої змушені жити у вигаданому світі, сповненому викликів і небезпек, позаяк сюжет розгортається злощасно. Здається, що вони назавжди загубилися поміж обкладинками. Та з'являється надія на визволення. Але за умови, що Меґі і Мо зможуть переписати минулі помилки й укласти небезпечну угоду зі смертю.
Феноліо похмуро дивився на замок. Бідолашна Меґі. Мабуть, вона знову звинуватить в усьому його. Її мати безперечно вже звинуватила. Феноліо надто добре пам’ятав її благальний погляд. «Ти маєш приписати нас назад! Ти наш боржник!» Так, можливо, він мусить спробувати. А що, коли Мортимера вб’ють? Чи не було б краще для них усіх повернутися? Чого ж він ще хоче тут? Подивитись, як далі розвиватиметься його сюжет про безсмертного Змія і Срібноносого?
— Звичайно, він тут! Невже ти не чув, що вона казала? Сходи нагору. Ти що, бачиш ще одні сходи? Господи, Даріусе!
Розенкварц забув про свою зламану руку і обернувся до дверей. Що там за жіночий голос?
У двері постукали, але, перше ніж Феноліо встиг гукнути «Заходьте!», двері розчахнулися і до кімнати так поривно заскочила досить дебела особа жіночої статі, Що він несамохіть позадкував і вдарився головою об похилий дах. Одяг на жінці був такий, наче вона щойно вийшла з дешевої театральної вистави.
— Ну, будь ласка! Ось він! — заявила вона і глянула на нього з такою зневагою, що Феноліо миттю згадав про всі дірки у своєму жакеті. «Я знаю цю жінку! — подумав він. — Але звідки?»
— Що тут трапилося, га? — запитала вона, так сильно ткнувши пальцем йому в груди, наче одразу хотіла дістати до його старого серця. А того худющого чолов’ягу за нею він теж уже бачив. Звичайно, в…
— Чому в Омбрі піднято прапор Змієголова? Що це за огидний тип зі срібним носом? Чому Мортимерові погрожували піками і чому, нехай йому біс, він ходить із мечем?
Книгогризка. Звісно! Елінор Лоредан. Меґі досить часто розповідала йому про неї. Він сам бачив її останнього разу крізь ґрати на одній псарні в Каприкорновій фортеці. А оцей заляканий чолов’яга з совиними очима — Каприкорнів читець-заїка! Але його ім'я, попри всі свої намагання, він не міг пригадати. Що вони роблять тут обоє? Може, для його сюжету вже існують туристичні візи?
— Я, правда, признаюся, що відчула полегкість, побачивши Мортимера живим, — провадила далі його непрохана гостя (чи зводить вона коли-небудь дух?). — Слава Богу, він видається живим і цілим, хоча мені зовсім не сподобалося, що він сам заїхав до того замку Але де Реза й Меґі? І що сталося з Мортолою, Бастою і Орфеєм, цим пихатим йолопом?
Господи, ця пані точнісінько така страхітлива, як він уявляв собі! А її товариш, Даріус, — авжеж, достоту, це його ім’я, — так зачудовано розглядає Розенкварца, що той, підлещений, пригладив собі блідо-рожеве волосся.
— Тихо! — гримнув Феноліо. — Ради неба святого, замовкніть.
Ніякого ефекту. Ані найменшого.
— З ними щось сталося! Ану признавайся! Чому Мортимер був сам? — знову тикала вона йому пальцем у груди. — Так, з Меґі й Резою щось сталося, щось страшне… Їх розчавив велетень, узяв на роги…
— Нічого з ними не сталося! — встиг уставити Феноліо. — Вони в Чорного Принца!
— У Чорного Принца? — Її очі стали не менші за очі її товариша в окулярах. — Ох!
— Так! Якщо з кимось тут і станеться щось страшне, то тільки з Мортимером! І тому, — Феноліо безцеремонно схопив її за руку й потяг до дверей, — лишіть мене тепер, хай йому грець, самого, щоб я міг подумати!
Після цих слів запанувала мовчанка. Але тривала недовго.
— Щось страшне? — перепитала Елінор.
Розенкварц затулив вуха руками.
— Що ви маєте на увазі? Хто тоді пише, що тут відбувається? Таки ви чи?..
Диво дивне! А тепер вона своїми жирними пальцями роз’ятрює його найболючішу рану!
— Ні, аж ніяк! — відповів Феноліо. — Цей сюжет розвивається вже сам по собі, і Мортимер сьогодні не дав йому набути вкрай прикрого повороту! Але, на жаль, за це, мабуть, він накладе головою, і, якщо таке справді станеться, я тільки можу порадити вам узяти його дружину й доньку і щонайшвидше повернутися з ними туди, звідки ви прийшли! Адже ви вочевидь знайшли якісь двері, правда?
Сказавши, Феноліо відчинив двері, але синьйора Лоредан миттю зачинила їх.
— Накласти головою? Що це означає? — Ворухнувшись, вона вивільнила руку з його пальців (Господи, ця жінка дужа, мов бегемот).
— Означає, на жаль, що його або повісять, або відітнуть йому голову, або четвертують, або Змієголов вигадає щось інше, щоб стратити свого найлютішого ворога!
— Його найлютіший ворог? Мортимер? — Як недовірливо вона наморщила чоло, неначе він — старий дурень, який не знає, що каже!
— Він перетворив його на розбійника!
Розенкварц. Жалюгідний зрадник. Його скляний палець так нещадно показував на Феноліо, що він залюбки схопив би його зі столу і зламав навпіл.