Ключі до влади
Сильне бажання часто дає парадоксальний результат: що більше чогось хочете, то більше цього домагаєтеся, то більше воно висковзує від вас. Що більше ви зацікавлені, то більше відштовхуєте від себе об’єкт жадань. Бо ваше бажання занадто сильне — людям стає ніяково, навіть лячно. Через неконтрольоване жадання ви здаєтеся слабкими, безвартісними, жалюгідними.
Треба відвернутися від тих, кого ви прагнете, виявити свою зневагу і образу. Така сильна реакція доведе їх до шалу. Вони реагуватимуть власним бажанням вплинути на вас — навіть заволодіти вами, завдати болю. Якщо вони хочуть заволодіти вами, то перший крок зваблення вже позаду. Якщо хочуть поранити, то ви вибили їх із колії й змусили грати за вашими правилами (див. Закони 8 і 39 про спонукання людей до дії).
Презирство — прерогатива короля. Реальністю є те, на що скеровується його погляд і що він вирішує побачити; те, що він ігнорує або від чого відвертається, не існує. Це було зброєю короля Луї XIV — якщо ви йому не подобалися, він поводився так, ніби вас тут нема, і підтримував свою перевагу тим, що відмовлявся від динамічної взаємодії. Така сила карти зневаги, яка періодично показує людям, що ви можете обійтися без них.
Ігнорування посилює вашу владу, а це означає, що протилежна поведінка — заангажованість і відданість — послаблює вас. Приділяючи забагато уваги нікчемному ворогові, ви здається нікчемою, і що більше часу вам треба на знищення ворога, то більшим він здається. Коли 415 р. до н. е. Афіни рушили на загарбання Сицилії, величезна потуга напала на маленьку державу. Але, втягнувши Афіни в тривалий конфлікт, Сиракузи, найбільше місто-держава на Сицилії, змогли зміцнитися. Зрештою, вони перемогли Афіни і вславилися на багато віків. У недавні часи президент Джон Ф. Кеннеді припустився такої ж помилки щодо кубинця Фіделя Кастро: невдале вторгнення в Затоці Свиней 1961 р. зробило Кастро міжнародним героєм.
Інша небезпека: якщо вам удалося знищити подразник чи хоча б поранити його, ви викликаєте симпатію до слабшого. Критики Франкліна Д. Рузвельта дуже нарікали з приводу витрат його адміністрації на урядові проекти, але громадськість на це не реагувала, бо вважала, що він працює, щоб ліквідувати Велику депресію. Його опонентам здавалося, буцімто вони знайшли вдалий приклад його марнотратства: його собака Фала, з яким він панькався і якого пестував. Критики наголошували на нечутливості Рузвельта, бо він витрачає гроші платників податків на собаку, тоді як багато американців животіють у злиднях. Але Рузвельт мав на це відповідь: як опоненти наважуються нападати на беззахисну собачку? Його промова на захист Фали стала найпопулярнішою з усіх його промов. У цьому разі слабким місцем був собака президента, і атака захлинулася, бо в довшій перспективі президент став мати симпатичніший вигляд, оскільки багато людей відразу стало на бік зацькованого, як і в ситуації з Панчо Вільєю.
Дуже спокусливо хотіти залагодити свої помилки, але що більше ми намагаємося, то прикрішими вони стають. Іноді, з політичного погляду, краще залишити все як є. 1971 року, коли газета «Нью-Йорк Таймз» опублікувала «Папери Пентагону», добірку урядових документів про історію втягування США в Індокитайську кампанію, Генрі Кіссинджер роз’ятрився як вулкан. Він шаленів через уразливість адміністрації Ніксона до такого руйнівного витоку, і на основі його порад було створено групу, яку назвали «Сантехніки Білого дому». Її метою було перекрити витоки інформації. Працівники цієї групи потім нелегально проникли до офісів Демократичної партії в готелі Вотергейт, запустивши низку подій, що призвели до падіння Ніксона. Насправді публікація «Паперів Пентагону» не була серйозною загрозою для адміністрації, але реакція Кіссинджера перетворила її на гучну справу. Намагаючись вирішити одну проблему, він створив іншу: у результаті параноя виявилася набагато більш руйнівною для уряду. Якби Кіссинджер проігнорував публікацію документів Пентагону, викликаний ними скандал із часом минувся б.
