Видозмінений вуглець

Коп поглянув на мене примруженими очима.

— Ви чули про Райкера, еге ж?

— Я знаю, що він сидить подвійний термін. Я знаю, за що він сів.

Тут в очах Баутісти відобразилося щось схоже на осколки старого болю. Обговорювати своїх корумпованих колег — справа однозначно невесела. Якусь мить я шкодував про свої слова.

«Місцевий колорит. Засвоюй його.»

— Хочете сісти? — безрадісно запитав коп, вишукуючи барні табурети, які, вочевидь, хтось колись прибрав. — Може туди, за столики? Ця розповідь буде довгою.

Ми влаштувалися за одним із циферблатних столів, і Баутіста заходився шукати у себе в кишені цигарки. Я засіпався, проте заперечно хитнув головою, коли він запропонував мені цигарку. Він, як і Ортеґа, явно здивувався.

— Я кинув.

— У цьому чохлі? — Баутіста за завісою духмяного блакитного диму шанобливо звів брови. — Вітаю.

— Дякую. Ви збиралися розповісти мені про Райкера.

— Райкер, — коп випустив із ніздрів дим і відкинувся назад, — ще пару років тому працював із хлопцями з відділу викрадення чохлів. Порівняно з нами вони — народ досить витончений. Не так легко викрасти цілий чохол неушкодженим, і цим загалом займаються розумніші злочинці. У них трохи збігаються повноваження з відділом органічних ушкоджень, здебільшого тоді, коли тіла починають розбирати. В таких закладах, як клініка Вея.

— Та невже? — беземоційно промовив я.

Баутіста кивнув.

— Так, там учора хтось заощадив нам достобіса часу й сил. Зробив із того закладу розпродаж запчастин. Але ви, гадаю, нічого про це не знаєте.

— Це, певно, сталося, як я виходив із дверей.

— Так, ну, то пусте. Взимку дев’ятого року Райкер ганявся за якимось звичайним шахраєм, який займався страхуванням, ну, ви знаєте, як це: коли клони, надані за полісами на перечохлення, виявляються порожніми резервуарами, а куди поділися тіла, не знає ніхто. Усе раптом з’ясувалось, і тут виявляється, що ці тіла використовують в одній брудній маленькій війні на півдні. Корупція у вищих ешелонах влади. Справа дійшла аж до рівня Президії ООН. Кільком людям для годиться дають по шапці, а Райкер стає героєм.

— Непогано.

— У короткостроковій перспективі — так. А тут заведено ось як: герої набувають дуже великого розголосу, а Райкерові дістався повний фарш. Інтерв’ю на Першій СвітоМережі, навіть дуже добре розпіарений романчик із Сенді Кім. Підписи у факсах. Поки все це не встигло припинитися, Райкер ухопився за свій шанс. Подався на переведення до органічних ушкоджень. Він уже встиг пару разів попрацювати з Ортеґою — як я й казав, ми час від часу перетинаємося, — тож він знав тутешню програму. Відмовити йому відділ не міг у жодному разі, тим паче після його пафосної промови про бажання піти туди, де можна змінювати світ.

— І це йому вдалося? Ну, змінити світ?

Баутіста надув щоки.

— Він був добрим копом. Можливо. Місяць по тому це запитання ще можна було поставити Ортезі, але потім вони злигались і її здоровий глузд зійшов на пси.