Оповістки з Меекханського прикордоння. Схід-Захід [UK]

Око.

Глянула на його другу, досі затиснуту долоню. Чоловік прийшов до вежі, несучи власні очі. Бердеф непрохано увірвався в її свідомість, поєднався з нею. Річ, яку вона тримала в руці, більше її не лякала.

Вона відчула їх позаду тієї ж миті, коли застережливо форкнули коні. Люди й тварини. Вона відкинула око, потягнулася за шаблею.

— Не рухатися! Увага!!!

Хто б не кричав, але мав легені, як ковальський міх. Перша фраза була до них, наступна — до десятьох великих, масивних собак, які раптом заклубилися навколо. Оточили, припали до землі, загарчали, шкірячи потужні ікла. Вона й сама мимоволі відповіла низьким, викличним гарчанням, показавши зуби в дикій гримасі.

Але завмерла з напів оголеною шаблею, бо пси чатували на супротивника, з яким треба було рахуватися.

За пару ударів серця їх оточили кільканадцятеро людей. Дивна збиранина: кожен, здається, носив інший панцир та іншу зброю, але озброєні вони були надто добре як для гірських бандитів. Ну й ці пси: на передновку бандити собак з’їдали, а не використовували для полювання на людей.

Чи не кожен другий тримав у руках арбалета. Поволі, уникаючи швидких рухів, Кайлін встромила шаблю в піхви.

— Сподіваюся, ви розумієте, як це виглядає?

Той, хто заговорив, носив кольчугу та звичайний шолом. Круглий щит повісив собі за спину. Недбало тримав у руці прямого довгого меча, але зі свободою, що свідчила про вправність із тією зброєю. Коротка яскраво-руда борода й сині очі — це перше, що привертало до нього увагу.

— Вони тримають цього нещасного, розклавши на землі, — рудий кивнув, — а ти стоїш із його оком у руці.

І справді. Так воно мало виглядати зі сторони. Вона ледь стрималася, щоб не ковтнути слину.

— Якби я лише зараз оце вийшов з-за вежі, то наказав би вас застрелити на місці й із чистим сумлінням ліг би ввечері спати. На ваше щастя, — продовжував він, — ми сиділи з краю галявини вже добрих три години. Бачили, як ви під’їжджаєте, як досліджуєте башту, як намагаєтеся йому допомогти.

Кошкодур, досі сидячи на ногах скаліченого чоловіка, випростався, обережно ворухнув руками, опустив їх і розслабив.

— Ви підійшли з іншого боку? — запитав хрипло.

Кайлін відчула його запах. Гострий, мускусний, із ноткою гніву й безумства. Зрозуміла, що він мав на думці, говорячи колись, що коні не захочуть його нести.

— Сардене, ні, — сказала вона спокійно. — Жодної дурні.

— Саме так, жодної дурні, — поряд із командиром з’явився костистий, жилавий варвар із обличчям, вкритим татуюванням. — Якщо будемо уникати дурні, то, може, ніхто не загине.

Він перекинув важку сокиру з руки в руку та усміхнувся. Дивно, але завдяки цій його усмішці вона відчула себе впевненіше. Бердеф відступив, присів десь в її свідомості.

— Саме так. Це не бандити. Хоча я би не закладалася на це великими грошима.

— Ще й нас ображає… — татуйований зміряв її поглядом. — Дві жінки й двоє чоловіків. Кінні, озброєні. Дуже дивно. Хто ви?