![Втрачений символ [The Lost Symbol - uk] - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com](/uploads/posts/books/2/9/9/0/9/vtrachenij-simvol-the-lost-symbol-uk-download.jpg)
Втрачений символ [The Lost Symbol - uk]
- Автор: Браун Дэн
- Серия: Роберт Ленґдон #3
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Клуб Сімейного Дозвілля
- ISBN: 978-966-14-0670-3
- Переводчик: Владимир Горбатько
- Жанр: Триллеры
Электронная книга - «Втрачений символ [The Lost Symbol - uk]». Краткое содержание книги:
Роберта Ленґдона, символознавця з Гарварда, терміново запрошують прочитати лекцію в будинку Капітолію у Вашинґтоні. Але замість витонченої публіки професор знаходить п'ять таємничих символів, витатуйованих на відрізаній руці його наставника, масона Пітера Соломона. Ленґдон опиняється у центрі подій за лаштунками одного із найвпливовіших міст Америки. Усе, що здавалося знайомим, перетворилося на повний тіней таємний світ, у якому масонські секрети та до того невідомі одкровення неначе ведуть до однієї надзвичайної та неможливої правди.
Інколи потрібно змінити лише кут зору, щоби побачити світло.
«Господи всемогутній!»
За якісь кілька футів попереду стежина обривалася вниз просто у замерзлу річку. На великому валуні біля стежини невміла дитяча рука нашкрябала напис:
Місток Зака
А з протилежного боку яру стежка йшла далі. «А де ж місток?» Кокаїн припинив свою дію. «Я потрапив у пастку!» Охоплений панікою, Андрос обернувся, щоб побігти стежиною назад, але перед ним виріс Пітер Соломон — захеканий і з пістолетом в руці.
Андрос поглянув на пістолет і зробив крок назад. Від краю урвища до замерзлої річки було не менше від п'ятдесяти футів. Довкола, проймаючи Андроса до кісток, клубочився туман, що підіймався з водоспаду, що був трохи вище за течією.
— Заків місток давним-давно зогнив, — засапано мовив Пітер. — Лише мій син заходив так далеко — аж сюди. — Він твердо і непорушно тримав пістолет. — Навіщо ти убив мого сина?
— Він був нікчемою, — відказав Андрос. — Наркоманом. Тож я зробив йому послугу. Перервав його нікудишнє життя.
Соломон наблизився і націлив пістолет Андросові в груди.
— А тепер я тобі зроблю ту саму послугу. — Андрос не чекав почути в його голосі скільки ненависті. — Ти забив мого сина до смерті. Як може людська істота таке вчинити?
— Люди здатні на немислиме, якщо їх приперти до стінки.
— Ти вбив мого сина!
— Ні! — емоційно вигукнув Андрос. — Це ти вбив свого сина. Який же батько залишає свого сина у в'язниці, коли йому трапляється можливість витягнути його звідти! Це ти вбив свого сина, не я.
— Ти нічого не знаєш! — заволав Соломон голосом, сповненим болю.
«Помиляєшся, — подумав Андрос. — Я знаю все».
Пітер Соломон підійшов іще ближче, тримаючи пістолет у простягненій руці. Їх розділяло тепер лише п'ять ярдів. Груди в Андроса пеком пекло, він відчував, що стікає кров'ю. Вона струмувала по животу. Він озирнувся на провалля. Ні, це неможливо. І обернувся до Соломона.
— Я знаю більше, ніж ти гадаєш, — прошепотів він. — Ти не здатен на холоднокровне вбивство.
Соломон ступив іще крок уперед, непорушною рукою тримаючи пістолет.
— Попереджаю, — сказав Андрос. — Якщо ти натиснеш на курок, я переслідуватиму тебе все життя.
— Можеш вважати, що вже почав. — І гримнув постріл.
Женучи свій лімузин до Калорама-Гайтс, той, хто називав себе Малах, згадував про ті чудесні події, які врятували його від вірної смерті тоді, на краю зледенілого яру. І він змінився назавжди. Постріл тривав лише мить, але його наслідки відлунили крізь роки. Його тіло, колись засмагле і татуйоване, тепер спотворювали шрами, що лишилися після тієї ночі. І ці шрами він приховував під татуюваннями символів свого нового «я».
«Я — Малах. Така була моя доля. Завжди».
Він пройшов крізь вогонь, згорів майже дотла, але потім постав знову, іще раз зазнавши перетворення. Як птах фенікс. І сьогоднішня ніч стане завершальним кроком його довгої та славної подорожі.
РОЗДІЛ 58
Вибухівка зі скромною назвою «Ключ-4» була створена спецпідрозділом США саме для того, щоб висаджувати замкнені двері, завдаючи при цьому мінімальної шкоди. Маючи основними складовими циклотриметилентринітрамін із діетилгексиловим пластифікатором, вона являла собою головним чином пластикову вибухівку С-4, розкатану в тонкі, як папір, пластинки, що вставлялися в одвірки. І в ситуації з дверима до читального залу ця вибухівка спрацювала прекрасно.
Керівник операції агент Тернер Сімкінс переступив через уламки дверей і уважно вивчив поглядом великий восьмикутний зал, видивляючись у ньому щонайменший порух. Нікого.
— Вимкніть світло, — наказав Сімкінс.
Другий агент знайшов на стіні панель, клацнув вимикачами — і приміщення поринуло у темряву. Усі четверо майже синхронно підняли руки і прилаштували на очі пристрої нічного бачення.
Картина залишилася незмінною.
У темряві ніхто нікуди не побіг.
Вочевидь, втікачі не мали зброї, однак оперативники увійшли до залу зі зброєю напоготові. У темряві їхні пістолети випромінювали чотири зловісних стрічки лазерного світла. Чоловіки заводили променями в усіх напрямках — по долівці, стінах та по балконах, промацуючи ними темряву. Часто самого лише вигляду зброї з лазерним прицілом у темній кімнаті було достатньо, щоб спонукати до негайної капітуляції.
Та, певно, не цього разу.
І знову анічичирк.