Офіцерський корпус Армії УНР (1917—1921) кн. 2
- Автор: Тинченко Ярослав Юрьевич
- Серия: Офіцерський корпус Армії УНР #2
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Темпора
- ISBN: 978-617-569-041-3
- Жанр: История
Электронная книга - «Офіцерський корпус Армії УНР (1917—1921) кн. 2». Краткое содержание книги:
29 травня 1920 р. всі українські дивізії дістали нові найменування та номери. Запорізька, Волинська і Київська, які брали участь у Зимовому поході, стали, відповідно, 1-ю, 2-ю та 4-ю. 2-га стрілецька Олександра Удовиченка дістала назву 3-ї Залізної, 6-та Січова залишилася з попередньою назвою. З галицьких частин, що колись входили до складу Галицької армії та приєдналися до армії під час Зимового походу, створювалася 5-та Херсонська дивізія. Крім того, з кількох окремих кінних полісів незабаром було створено Окрему кінну дивізію. Командувачем всієї армії було призначено генерала Михайла Омеляновича-Павленка, його начальником штабу — полковника Петра Ліпка, начальниками дивізій: 1-ї — Тиміша Гулія-Гуленка (згодом його замінив полковник Гаврило Базильський), 2-ї — Олександра Загродського, 3-ї — Олександра Удовиченка, 4-ї — Юрка Тютюнника, 5-ї — Андрія Долуда, 6-ї — Марка Безручка, Окремої кінної — Івана Омеляновича-Павленка (рідний брат командарма). Також було створено Генеральний штаб УНР, при Головному отамані Симоні Петлюрі, його начальником став генерал Володимир Сінклер.
Чисельність Армії УНР постійно зростала. Найбільше поповнень Українська армія отримала з таборів інтернованих білогвардійців. На той час майже всі білі армії були вже розгромлені червоними, і значна частина старшин-українців, що служили в них, цілком розчарувавшись у своїх вчорашніх провідниках, вирішили перейти на службу до Української Народної Республіки.
Безпосередньо у Польщі було інтерновано Т. зв. білогвардійську групу генерала Бредова — складову частину Збройних сил Півдня Росії, яка з району Одеси уздовж румунського кордону пробилася до території, захопленої поляками. Ця група перебувала у польському таборі Стрілково. 21 квітня 1920 р. у цьому таборі було засновано ініціативний гурток офіцері в-українців, які прагнули облишити білогвардійську службу та перейти до Армії УНР. Головою гуртка було обрано полковника Приходька, заступником — поручика Кібальчика, секретарем — поручика Івка. Усі троє 1918 р. служили в Українській армії, але після повалення влади П. П. Скоропадського опинилися у генерала А. І. Денікіна.
6 травня 1920 р. ця група подала на ім’я генерала Бредова заяву про розрив із Добровольчою армією. 7 травня 1920 р. у таборі Стрілково відбулися установчі збори вояків-українців. На збори з’явилося 318 уродженців Правобережної України (228 офіцерів, 2 лікарі, 88 солдатів) та 196 — Лівобережної (152 офіцери, 44 солдати). Із цих вояків 28 офіцерів та 7 солдатів виявилися «ворожими до української нації», ще 1 офіцерові та 1 солдатові було відмовлено у прийомі через ганебні вчинки. Інші офіцери та солдати були прийняті до українського гуртка та надіслали українському представникові у Варшаві генералу В. Зелінському звернення з проханням перевести їх до Української армії. У відповідь їм було відправлено листа, де висловлювалася згода на прийняття до Армії УНР, порада тимчасово виокремитися в окремі українські казарми, а також — зразки українських відзнак на комірі — для носіння у таборі. За першої ж можливості всі колишні білогвардійці мусили залишити Стрілково й табори Домб’є та Пікулічі, де вони розташовувалися, і переїхати до Ланцута — збірної станиці вояків Армії УНР{242}.
До складу Армії УНР вступила також значна частина українських офіцерів розгромленої під Петроградом Південно-Західної білогвардійської армії генерала Юденіча. Рештки її відступили до Естонії, де офіцери-українці одразу стали на облік у місцевого українського консула. У Північно-Західній армії існувала ціла дивізія — 5-та Лівенська, в якій понад 70 % офіцерського складу становили українці. Це насамперед були офіцери, які 14 грудня 1918 р. у Києві здалися в полон Директорії, але відмовилися служити в Армії УНР і згодом разом із німцями виселилися до Німеччини, де і вступили до Північно-Західної армії.
Друга категорія — старшини Армії УНР, полонені поляками в Луцьку 16 травня 1919 р. і вислані до табору Ланцут, де на той час працювала білогвардійська вербувальна комісія, яка й притягла частину старшин до служби у Північно-Західній армії. Пізніше в Естонії до української армії вписалися й такі відомі старшини, як полковники Володимир Рукін (підвищений гетьманом П. П. Скоропадським до ранги генерального хорунжого) і Анатолій Чайковський, підполковник Євген Решетніков та ін. Загальна чисельність офіцерів-українців Південно-Західної армії генерала Юденіча, що вступили до Армії УНР, не відома, але, за наявними даними, їх було не менше 400 осіб. З Естонії ці офіцери переїжджали у Польщу, до табору Ланцут, і вже там отримували призначення до тих чи інших частин Дієвої армії УНР.