Шосте Правило Чарівника, або Віра Занепалих
- Автор: Гудкайнд Терри
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Електронна книга "КОМПАС"
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Шосте Правило Чарівника, або Віра Занепалих». Краткое содержание книги:
Адже Тьма, знищена одного разу, чекає лише часу, щоб повернутися знову. Чекає і набирається сил.
Забув, забув про це Річард Сайфер, Шукач Істини! Бо переміг він шимів, підземних духів, і повернув у світ магію. А з магією повернулося в світ і приховане досі Зло.
І на волосині висить тепер не тільки життя коханої Річарда Келен, але й доля всього світу. Бо соноходець Джеган, переможений одного разу, жадає помсти, і тепер влада його — набагато могутніша, ніж раніше. Знову вирушає Шукач Істини битися з силами Тьми. Відправляється, щоб перемогти — або загинути. Відправляється, щоб своєю кров'ю заслужити право на осягнення Шостого Правила Чарівника.
Блакитні очі Кари загрозливо блиснули.
— Ти повинна залишити половину мені.
24
Річард тільки раз обернувся на бігу і подивився на Келен. Вона стояла в дверях, в білій сукні Матері-сповідники, з довгим розпущеним волоссям. Стояла — втіленням жіночності, прекрасна, як в той день, коли він вперше побачив її. На мить їхні погляди зустрілися. Річард був занадто далеко і вже не бачив її зелені очі, такі ясні і променисті, що при погляді на них серце у нього то завмирало, то прискорювало свій біг.
Він знав, що час підганяє. Як би не хотілося йому і далі дивитися на Келен, часу не залишалося. Її життя висить на волосині. Вибору немає. Обернувшись, Річард заглибився в ліс.
Він досить часто ходив цією стежкою і знав, де можна бігти, а де слід пересуватися обережно, але тепер було не до обережності.
Річард мчав по лісі. Думки, роячись в голові, лише ятрили рани. Вперше він відчував себе в лісі чужим — безсилим, нікчемним, без всякої надії. Голі гілки дерев скрипіли на вітрі, вони стогнали й тріщали, немов оплакуючи його відхід. Річард біг вперед і намагався більше ні про що не думати.
Він підіймався все вище і вище, і тепер листяні дерева змінилися ялинами та смереками. Дихання поштовхами виривалося з грудей. Над верхівками дерев свистів вітер, ніби гнав його з самого щасливого місця в світі. Острівці моху походили на весільні торти, зроблені з чогось яскраво-зеленого, виблискувало крихітними шоколадними голочками насіння.
Річард перестрибнув по валунах через струмок. Нижче по схилу струмочок йшов під камені, рокотом сповіщаючи величезним дубам про наближення Річарда, який поспішав назустріч неволі. У тьмяних сіруватих сутінках він не помітив червонуваті коріння кедра, спіткнувся, впав обличчям на стежку. Останнє приниження — після суду і вироку до вигнання.
Лежачи на зотлілому листі, сухих гілках і лісовому смітті, Річард розмірковував, чи не краще залишитися так назавжди. Просто лежати і чекати кінця. Холодний вітер заморозить його, павуки, змії і вовки обгризуть з кісток плоть, земля і дерева поглинуть останки, не залишивши ніяких слідів його перебування в цьому світі.
Посланець, чиїх слів ніхто не захотів почути.
Вождь, що прийшов занадто рано.
Чи не краще покласти всьому край — і нехай смерть забере їх обох, упокоїть зі світом і покінчить з усім.
Дерева презирливо дивилися на нього, вичікуючи, що зробить нікчемна людина, чи вистачить у нього сміливості піднятися на ноги і зустріти те, що його чекає. Річард і сам цього не знав.
У цю нескінченну мить смерть здавалася найпростішим виходом, куди менш болючим.
Навіть Келен, улюблена Келен, хоче почути від нього те, що він сказати не може: брехню. Хоче, щоб він відмовився від своїх слів, визнав, що помиляється. Заради неї він готовий на все, але змінити реальність не в його силах. Що ж, принаймні вона в нього вірить, вона дозволить відвести її від темряви тиранії, що насувається. Нехай вона і не вірить його словам, але вона — єдина людина, готова слідувати за ним по добрій волі.
Він пролежав кілька секунд, приходячи в себе і відновлюючи дихання. Коротку мить, в яку він дозволив собі проявити слабкість напередодні тих випробувань, що чекають його.
Слабкість — противага стійкості, яка незабаром йому знадобиться. Сумніви — противага ясності мети. Страх — противага хоробрості, якої йому доведеться набратися.
Навіть розмірковуючи, чи варто взагалі вставати, він знав, що встане. Приступ жалості до себе минув. Він зробить все заради Келен. Навіть це. І тисячу разів, якщо доведеться.
Річард рішуче відкинув похмурі думки. Не так вже все і безнадійно. Бувало й гірше. Зрештою, він зустрічався з супротивниками сильнішими, ніж ця сестра Тьми. Одного разу він вирвав Келен з лап п'яти сестер Тьми! А тут — всього одна. З нею-то він впорається. При думці про те, що Ніккі розраховує змусити їх танцювати, як маріонеток на мотузці, в ньому закипів гнів.
Розпач змінився пекучою люттю.
Він знову побіг, чіпляючись за дерева, зрізуючи кути. Перестрибував через дерева, що впали, скакав з каменя на камінь.
Гілка зламаного дерева зачепила мішок, зірвала з плеча. Річард спробував на ходу вивільнити його, але не втримав і мішок звалився на землю.
Він сказився, ніби дерево зробило це спеціально, щоб затримати його, і з тріском обламав злощасну гілку. Потім опустився на коліна, судорожно запхав у мішок розсипаний вміст, згрібаючи разом з монетами мох і голки, які прилипли до шматка мила, що дала Келен. Розбереться потім. Тепер він повісив мішок на спину, а не на плече.