Несподівана вакансія

IV

Над Пеґфордом і Полями блакитним куполом нависло небо. Світанкове сяйво заграло над старим військовим меморіалом посеред Майдану, блиснуло на потріскані бетонні фасади будиночків на Фолей Роуд і пофарбувало в золотавий колір білі стіни Дому-на-пагорбі. Сідаючи в машину й готуючись до чергової виснажливої зміни в лікарні, Рут Прайс поглянула на річечку Орр, що сріблястою стрічкою виблискувала вдалині, й подумала, як несправедливо, що невдовзі і цей будинок, і його розкішний краєвид належатимуть комусь іншому.

А за якусь милю нижче, в Соборному провулку, Саманта Моллісон ще й досі міцно спала у кімнаті для гостей. Двері тут не замикалися, але перед тим, як завалитися в ліжко у напівроздягненому вигляді, вона забарикадувала їх кріслом. Лютий головний біль будив її серед ночі, а яскравий промінчик, проникнувши крізь шпаринку між шторами, різонув по оку, наче лазер. Вона покрутилася на ліжку, не бажаючи виходити з тривожної напівдрімоти, потерпаючи від спраги й важкого відчуття провини.

Унизу, на вилизаній до блиску кухні, випроставшись і втупившись у холодильник, самотньо сидів Майлз перед неторканим горнятком чаю. Він сидів і раз по раз прокручував у голові образ п’яної дружини в обіймах шістнадцятирічного школяра.

За три будинки звідти, навіть не переодягтись після бенкету Говарда, лежав і курив у своїй мансарді Жирко Вол. Він не хотів засинати і пролежав цілу ніч з розплющеними очима. У роті в нього все затерпло від викурених цигарок, але втома дала зовсім не той ефект, якого він сподівався. Думки стали невиразні, а відчуття пригніченості і неспокою лише наростало.

Колін Вол прокинувся в холодному поту від чергового кошмару, подібного до тих, що мучили його роками. У снах він завжди вичворяв жахливі речі: такі, які він понад усе боявся вчинити в реальному житті. Цього разу він убив Баррі Фербразера і про це стало відомо поліції, і йому прийшли повідомити, що вже зробили ексгумацію трупа і знайшли отруту, якою він, Колін, і отруїв Баррі.

Споглядаючи на стелі знайому тінь від торшера, Колін дивувався, чому він ніколи досі не припускав можливості, що це саме він убив Баррі, і перед ним одразу постало запитання: а як знати, що вбив його не ти?

Унизу Тесса колола собі в живіт інсулін. Вона знала, що Жирко вдома, бо чула запах цигарок на сходах, що вели до його спальні на мансарді. Але вона не знала, коли він повернувся і де пропадав, і це її лякало. Як могло дійти до такого?

Говард Моллісон солодко спав на своєму двоспальному ліжку. Штори з візерунками у вигляді рожевих пелюсток відкидали на нього тіні, захищаючи від раптового пробудження, але його гучне з присвистом хропіння перервало сон його дружини. Шерлі вже їла грінку й пила каву, сидячи на кухні, в окулярах і махровому халаті. Їй не йшов з голови образ Морін, що вихитується в залі попід руки з її чоловіком, і вся її жагуча до неї зненависть посилювалася з кожним ковтком.

У кількох милях від Пеґфорда, у «Кузні», Ґевін Х’юз намилювався під гарячим душем і розмірковував, чому йому завжди бракувало відваги, як іншим чоловікам, що примудряються робити правильний вибір серед безмежної кількості варіантів. У душі він сумував за тим життям, яке пролітало повз нього і смак якого він так і не відчув. Та водночас він і боявся такого життя. Небезпека полягала в тому, що, обираючи щось одне, мусиш знехтувати усіма іншими можливостями.

Виснажена Кей Баден лежала в ліжку на вулиці Надії і не могла заснути, вслухаючись у тишу ранкового Пеґфорда і дивлячись на Ґаю, що спала біля неї. У ранковому світлі Ґая мала блідий і змарнілий вигляд. Біля неї на підлозі стояло відро. Кей поставила його там під ранок після того, як мало не на плечах приволокла доньку з ванної, де добру годину мусила притримувати їй волосся, поки Ґая блювала над унітазом.

—  Чому ти привезла мене в цю діру? — стогнала Ґая над унітазом між нападами блювоти. — Іди від мене. Геть. Іди ти… Я ненавиджу тебе!

Кей дивилася на заспане обличчя Ґаї і згадувала маленьку гарненьку дівчинку, яка спала отак біля неї шістнадцять років тому. Згадувала, як Ґая заливалася слізьми, коли вона, Кей, порвала зі Стівом, з яким прожила вісім років. Він ходив до школи на батьківські збори, вчив Ґаю їздити на велосипеді. Згадувала й те, як плекала мрію (таку ж, якщо чесно, нездійсненну, як і бажання чотирирічної Ґаї мати єдинорога), що зійдеться з Ґевіном і в Ґаї нарешті з’явиться постійний вітчим і гарний заміський будиночок. Як відчайдушно жадала вона якогось казкового фіналу, щоб Ґая завжди з радістю поверталася сюди, адже її від’їзд наближався зі швидкістю метеорита, а Кей відчувала, що втрата Ґаї стане для неї катастрофою, яка похитне увесь її світ.