Феномен Фенікса
- Автор: Чемерис Валентин Лукич
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: ФІТОСОЦІОЦЕНТР
- ISBN: 966-525-569-Х
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Феномен Фенікса». Краткое содержание книги:
У книзі також вміщено низку фантастичних повістей та оповідань, серед яких «Особлива місія мадам Крижанівської», «Подорож після смерті», «Інтерв’ю на Чорториї», «Ліліт — птиця нічної грішної любові» (вперше так детально розповідається про біблійну попередницю Єви, першу дружину Адама) та інші пригодницькі, містичні речі, гостросюжетні, із своєрідним поглядом письменника на різні загадкові явища, про таємниці людської душі і світу, що нас оточує.
А диво завжди нас оточує.
Хоча б зорі, що так рясно висипають у нічному небі і ти дивуєшся їм, далеким— предалеким світилам— галактикам, куди світло може летіти з шаленою швидкістю цілі мільйони й мільярди та мільярди світлових років.
А вранці — чим не диво? — схід сонця.
Це ж диво з див! — таке знайоме нам з дитинства і таке незнайоме, знане і незнане зародження білого світу — схід сонця.
Ось темна ніч починає біліти, пітьма її рідшати, а на сході й зовсім видніше, там, зарожевівши, тьмяно світиться малиновим краєм довга й широка смуга, що швидко жовтіє.
Над обрієм зненацька з’являється якась жаринка і за хвильку малиновий пруг з нечіткими ще краями вигулькує з-за нічного обрію.
Круг великий, більший за денне сонце.
Сіра мла розсіюється, малиново— кармінний круг ще без променів і без ореолу сліпучого. Над ним з’являються повздовжні золотисті смужки.
За кілька хвилин малиновий круг виходить увесь з-за обрію і перетворюється на велике коло і починає наливатися жовтим кольором і світліти.
Мерехтить сяйвом, що переливається і кипить на ньому, кипить…
Наче разом з тобою радується народженню нового дня.
За якихось п’ять хвилин вже сліпуче сонце весело пливе угору, здіймаючись вище найвищих будинків і під ним далеко внизу залишається димова труба, що ще мить тому здавалось такою високою, що мовби діставала до неба. Ще по якомусь часі ранкове світило вже горить золотистим вогнем, стає меншим, кругленьким, біло-жовтим і таким сліпучим, що ти аж зажмурюєшся, ловлячи лицем його тепле — після нічної прохолоди проміння.
Піднімаючись вище, сонце стає маленьким, і горить, сяє в ореолі проміння, як у золотій короні. Ось воно заглядає в твоє помешкання, спалахує у дзеркалі шафи.
Я завжди зустрічаю схід сонця.
Здіймаючись угору, божество пересувається праворуч від мого вікна, і йтиме весь день піднебессям до заходу, що десь там, за моїми вікнами. Схід я зустрічаю, а захід бачу по вікнах будинків, що стоять трохи збоку нашого, але навпроти. Як вони червоне зазолотяться і в них ніби пожежа спалахне, знаю: то сідає сонце.
Хіба не диво, коли після грози, що негадано розбушувалася, опівночі — як гриміло, як грюкало-трахкало, з вилясками й розкатами, які слупучо-страшні блискавиці краяли чорнюще, ревуче хмаровиння, що вкутало зоряне небо й почало здаватися, що все, кінець білому світові — ніколи-ніколи вже не зійде сонце і не з’явиться білий день, — так ось, коли після тієї небесної какофонії горобиної ночі, вранці, як нічого ніби й не трапилося, знову виглянуло на чистім, наче вмитім небі світле-пресвітле сонце, я підбіжу до вікна.
— Здрастуй, — скажу сонцю.
І мружитимусь в його лагідному промінні і, як у далекому-далекому дитинстві, знову відчуватиму на своєму лиці ніжне тепло, лагідне, осяйне і якесь аж ніби пухнасте…
Ну хіба це не диво — вранішнє сонце?
Хіба це не спільне і не найбільше щастя всіх-всіх землян?
ЗАМІСТЬ ПІСЛЯМОВИ
ХАББЛ СПЕЙС ТЕЛЕСКОП ПЕРЕДАЄ НА ЗЕМЛЮ…
«На західному бастіоні давнього укріплення Києва, неподалік Житомирської застави».