Сьомий хрест
- Автор: Зегерс Анна
- Серия: Вершини світового письменства #3
- Год: 1969
- Язык: украинский
- Год: "Дніпро"
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Сьомий хрест». Краткое содержание книги:
— Якщо він прийде, то не побереться сходами, — сказав другий син. — Він пройде дворами і залізе через балкон, як колись. Він же не знає, що спиш ти тепер не в своїй старій кімнаті. Найкраще тобі лишитися тут. Лягай спочивати.
Жінка напружила плечі й поворушила ногами, але вона була надто важка і не могла підвестися сама. Менший син швидко промовив:
— Ти ляжеш, вип’єш валеріанових капель, замкнеш двері, добре, мамо?
— Це найкраще, що ти можеш зробити, — сказав другий.
То був кремезний чоловік, що здавався старший на свої роки. Його велика голова була обстрижена, а недавно йому паяльником припалило брови й вії, і його обличчя здавалося від цього якесь тупе. Колись він був вродливий хлопчина, як усі Гайслери. Зараз це був типовий штурмовик, він огрубів і погладшав. А менший, Гайні, був саме такий, яким його описав Редер. Його зріст, форма голови, волосся, зуби — все було таке, наче батьки створили його точно за расистською теорією. Старший, вимушено посміхаючись, зробив рух, ніби хотів перенести матір разом з її двома стільцями до ліжка. Та він раптом зупинився, зустрівши погляд матері, погляд, який, очевидно, коштував їй страшенного напруження сил. Син зняв руку з стільця й опустив голову. Гайні промовив:
— Ти мене зрозуміла? Що ти кажеш, мамо?
Вона нічого не сказала, тільки знову глянула на меншого сина, потім на старшого, потім знову на меншого.
Яка ж міцна броня в цього хлопця, коли він міг витримати такий погляд! Старший підійшов до вікна. Він подивився на темну вулицю. Менший не силкувався витримати материного погляду, він його просто не завважив.
— Лягай же, нарешті, — сказав він. — Постав чашку біля ліжка. Чи прийде він, чи не прийде, — нехай це тебе не турбує. Годі тобі думати про нього, адже нас у тебе ще троє.
Старший прислухався, дивлячись на вулицю. Він був здивований: он як заговорив цей Гайні. Колись він був Георгів улюбленець, а тепер сам допомагає ловити його, наче в цьому немає нічого особливого. Хоче довести хлопчиськам з своєї вулиці, та й дорослим, що йому наплювати на Георга, хоч колись він і чіплявся за нього, мов реп’ях. Малого вони ще більше покалічили, ніж його, а сам він теж змінився. Він став штурмовиком півтора року тому, бо не міг без жаху згадувати про п’ять років безробіття. Так, цей жах був однією з небагатьох реакцій його тупого мозку. Він був найменш розвинений, найтупіший з усіх хлопців Гайслерів. «Завтра ти втратиш роботу, — сказали йому, — якщо не вступиш сьогодні». У його дурній голові жила примарна думка, що все це ненадовго. Це ще не кінець. Усе це просто якийсь привид, що колись розвіється. Але як? Чому? Коли? Цього він і сам не знав. І, слухаючи, як Гайні зухвало і холодно говорить з матір’ю, той самий Гайні, якого Георг тягав на своїх плечах на всі демонстрації і який тепер мріяв про фюрерські школи, есесівські загони і моторизовані частини, — слухаючи усе це, старший брат відчув, що йому аж з душі верне. Він відійшов од вікна і подивився на Гайні.
Той сказав:
— Я піду до Брайтбахів, а ти лягай спати, мамо. Ти все зрозуміла?
І мати, на їхній подив, відповіла:
— Так.
Стара нарешті додумала свою думу до кінця. Вона цілком спокійно сказала:
— Подай мені валеріанові каплі. «Вип’ю, — думала жінка, — щоб серце не билося так сильно, і ляжу, хай вони йдуть. Потім сяду біля дверей і коли почую, що Георг іде дворами, я закричу: «Гестапо!»
От уже протягом трьох днів їй утовкмачували, особливо дружина її другого сина і Гайні, що в неї велика родина і без Георга — три сини та шість онуків — і що вона може всіх занапастити. Мати мовчала.
Колись Георг був лише один з її чотирьох синів. Він їй завдавав багато прикростей. На нього завжди скаржилися вчителі й сусіди. Він вічно сварився з батьком, з двома старшими братами. З другим братом, бо тому було байдуже до всього, що хвилювало Георга, а з найстаршим тому, що його хвилювало те саме, що й Георга, але він був про це зовсім іншої думки.
Старший брат тепер жив із сім’єю на другому краю міста. З газет і радіо він знав про братову втечу. Відтоді, як Георга посадили, не минало й дня, щоб старший не думав про нього. А тепер він майже тільки про Георга і думав. Аби брат тільки знав, чим допомогти Георгові, то не пожалів би ні себе самого, ні своєї родини. Його часто запитували на заводі: