Коли сонце було богом
- Автор: Косидовский Зенон
- Год: 1963
- Язык: украинский
- Год: Дитвидав
- Переводчик: О. Федосенко
- Жанр: История
Электронная книга - «Коли сонце було богом». Краткое содержание книги:
Повість написана на рівні найкращих науково-художніх творів.
На другому боці міста відкопано великий амфітеатр, про який ми вже згадували. Цю гігантську будівлю спорудили багачі Гай Квінкт Бальба і Мавр Порцій на знак своєї вдячності за те, що їх обрали в місті на високі керівні посади. Бальба страшенно нажився в період реакційного терору Сулли[62]: він за безцінь скуповував майно римлян, оголошених поза законом.
На арені амфітеатру відбувалися не тільки бої гладіаторів. Щоб зробити криваві ігри різноманітнішими, випускали хижих звірів, влаштовували полювання з гончаками. Замість гладіаторів на арені з’являлися бики, ведмеді, леви, тигри, вовки, пантери, дикі кабани, газелі, зайці. Кров людей і тварин лилася струмками.
Мешканці Помпей захоплено стежили за цими жорстокими іграми. Між ними утворювалися групи, які мали своїх улюбленців і, захищаючи їх, завжди ладні були зчинити сварку та бійку.
59 року нашої ери через це дійшло до кривавих битв. Сенатор Лівенцій Регула, політичний вигнанець з Рима, влаштував ігри, щоб здобути собі прихильність помпеянських виборців. Амфітеатр заповнили не тільки помпеяни, але й мешканці сусідніх містечок. Під час вистави поранений гладіатор упав на пісок арени. Глядачі, показуючи великим пальцем руки вниз або вгору, мали вирішити долю нещасного: добити його чи помилувати.
У зв’язку з цим виникла суперечка між помпеянами й жителями Нуцерії. Розлючені глядачі з ножами, камінням і дрючками висипали на арену, а коли нарешті безладдя припинили, на піску лишилося кілька десятків спотворених трупів і поранених. Потерпілі мешканці Нуцерії послали делегацію із скаргою до Нерона, і той присудив багатьох винуватців до вигнання, а насамперед закрив на десять років помпеянський амфітеатр; це була надзвичайно сувора кара, якщо зважити на просто хворобливу пристрасть помпеянів до гладіаторських боїв.
Усередині XVIII століття поблизу амфітеатру відкопано казарми гладіаторів. Будівля, схожа на чотирикутний портик з камерами, оточувала величезний учбовий майдан. В одному залі знайдено спорядження гладіатора; це прекрасна пам’ятка римського збройового мистецтва. Особливо багатими орнаментами оздоблено два бронзові наколінники, круглий щит і важкий красивий шишак. Усі ці речі є тепер рідкісна й дуже цінна прикраса Неаполітанського музею.
Ігри відбувалися тільки двічі на рік з нагоди певних свят. У будні свій вільний час помпеяни проводили в термах, тобто публічних лазнях. Терми були не тільки гігієнічними установами, а великою мірою і товариськими клубами. Ось чому їх обладнували розкішно й художньо. Просторі мармурові зали прикрашено фресками, підлогу майстерно викладено з мозаїки, стелі мали форму арок і склепінь. Терми складалися в основному з чотирьох залів, де була холодна, тепла та гаряча вода, а також парильні, до якої подавали гаряче повітря трубами, прокладеними під підлогою, в стінах і склепіннях. Помившись, помпеянин міг почитати в бібліотеці, побалакати в клубі з товаришами, випробувати свою силу на легкоатлетичному майданчику або підкріпитися в добре обладнаному ресторані.
У руїнах терм зроблено одне цікаве відкриття. В деяких залах знайдено округлі вікна з скляними шибками, що в стародавні часи було надзвичайно рідкісне явище. 1 328 оливкових лампочок, зібраних в одній з терм, свідчили про те, що мешканці Помпей любили тут посидіти навіть увечері. І ще одна цікава подробиця: помпеяни скаржилися, що в той час, коли вони втішалися, приймаючи ванни, злодії обкрадали гардероби — забирали звідти одяг і цінні речі.
Звичайні мешканці Помпей жили здебільшого скромно, якщо не бідно. Дрібні торговці та ремісники наймали собі під крамнички і майстерні маленькі приміщення з лицьового боку палаців, а спали в комірчині на другому поверсі, куди вели внутрішні дерев’яні сходи. Умеблювання тут було дуже бідне й складалося з найнеобхідніших речей.
Глибока класова нерівність в італійському суспільстві, нерівність, якої не могли знищити революції Гракхів, Марія і Спартака, особливо яскраво виявилася в розкішних віллах сенаторів, яким пощастило розбагатіти. Зовні ці будинки були непоказні. Фасади їх складалися з глухих — без жодного вікна — стін, прикрашених подекуди зображеннями римських богів — Юпітера, Аполлона, Марса, Меркурія або Мінерви. Вулиці, на які виходили бічні стіни цих будівель, здавалися дуже одноманітними. Тільки в палацах на центральних вулицях тулилися крамнички і майстерні ремісників, але це ще більше маскувало розкіш, яка була всередині, за непоказними стінами.
62
Сулла — римський диктатор (138-78 рр. до н. е.); політичний діяч останнього періоду Римської республіки. Провадячи терор проти прихильників свого противника Марія, видавав так звані проскрипції — списки осіб, поставлених поза законом, майно яких забирав у казну.