Коли сонце було богом

Внаслідок виверження Везувію трапилася незвичайна, єдина в історії археології річ. Двоє міст, у яких вирувало повнокровне життя, несподівано зникли під саваном з вулканічного попелу, де, мов ті казкові сплячі лицарі, кільканадцять віків чекали на своє пробудження.

Леонард Вуллі — англійський археолог, який відкрив царські могили в шумерському місті Урі, — одного разу написав жартома: «Якби було так як хотіли б археологи, то всі без винятку стародавні міста мали б загинути під попелом розташованих поблизу вулканів. Археологи, які ведуть розкопки в інших місцях, мало не лопають од заздрощів, коли бувають у Помпеях і бачать прекрасна збережені будинки, фрески на стінах, меблі й речі повсякденного вжитку, що лежать там, де їх лишили господарі, втікаючи від стихійного лиха».

Помпеї і Церкуланум зробили неоціненну послугу історичній науці. Завдяки цим містам перед нашими очима постала, мов жива, матеріальна культура Італії в усій своїй складній і багатющій «цілості, немовби зупинена силою могутніх чарів. Ніякі інші знахідки, зроблені на величезних просторах римської імперії, не можуть рівнятися з ними. В обох містах ми побачили не тільки храми, палаци, амфітеатри й громадські будинки, майже такими, якими їх мали римські громадяни, але й повсякденне життя звичайної людини, а їй так мало приділяє уваги стародавня історіографія.

Піднімімося на схил Везувію і здалеку погляньмо на розкопки. Перед нами як на долоні — Помпеї. Площа, яку займає місто, має форму неправильного овала окружністю три з половиною кілометри. Посередині скупчилися будинки, а навколо них іде могутня фортечна стіна завтовшки шість і заввишки шість — вісім метрів, залежно від рельєфу місцевості. Через кожні сто метрів височать вежі, дивлячись у далечінь отворами бійниць. У місті вісім брам, вузькі бруковані вулиці ведуть від них до широкого чотирикутника форуму.

Спустімося тепер зі схилу Везувію і підійдімо до брами, що зветься Геркуланською. Обабіч приміського шляху стоять розкішні гробниці помпеянських вельмож. Вулиця завширшки чотири метри, брукована шестикутними базальтовими плитами, повз крамнички, заїзди, шинки й майстерні ремісників веде нас на міський ринок. На бруківці видно глибоку колію, за багато віків вибиту колесами екіпажів.

І ось ми біля форуму — головного міського ринку. Тут було зосереджено життя помпеян, котрі, як і всі жителі південних міст, більшу частину свого часу проводили на свіжому повітрі. У форумі вони вирішували торговельні й політичні справи, виконували релігійні обряди, влаштовували різноманітні розваги.

Але насамперед форум був салоном, на оздоблення якого не шкодували ні витрат, ані вигадливості. В струнких колонах, у будівлях, суворих і скромних, але монументальних, у чистих і ясних лініях кам’яних споруд немовби відбилася душа греко-римської культури, виявилась любов до чітких форм, сповнених привабливої простоти й чарівності.