Коли ми думаємо про творчість, дуже легко одразу ж подумати про Мистецтво — з великої літери. Проте такий хід думок прирікає нас на невдачу. Піклування про власне творче начало вимагає атмосфери свята і навіть почуття гумору. «Мистецтво. Довгеньке слово, не завадить для початку хоча б написати його правильно…»
Наше суспільство честолюбне, і часто нам нелегко займатися такою творчістю, яка безпосередньо не сприяє нам і нашій кар’єрі. Процес відновлення змушує нас переосмислити і розширити визначення творчості і додати у неї те, що раніше ми називали хобі. Творчий досвід переконує нас у тому, що хобі — невіддільна частина щасливого життя.
Окрім цього, існує прихована перевага того, що хобі дійсно є корисними для нашої творчості. Багато захоплень змушують творчу половину мозку працювати, і це призводить до величезних творчих проривів. Коли мої студенти-сценаристи застрягають на другому акті, я прошу їх піти додому і зайнятися господарськими справами. Вони зазвичай опираються і навіть ображаються на таке приземлене завдання, утім шиття завжди допомагає зшивати сюжети. Ще одне хобі, яке я часто рекомендую студентам, — садівництво. Коли когось на півшляху у нове життя охоплює паніка, йому чи їй зазвичай допомагає пересадка рослин у більші і кращі горщики: це немов укорінює цю людину і допомагає відчути внутрішнє розширення.
Коли ми займаємося хобі, то це сприяє і духовному розвитку. Старанне повторення однієї і тієї ж дії виховує у нас покірність. Служачи своєму хобі, ми звільняємося від вимог власного самолюбства і можемо відчути злиття з більшим джерелом. Такий усвідомлений зв’язок часто дозволяє по-новому побачити і вирішити особисті і творчі головоломки, які вже давно не давали нам спокою.
Парадокс творчого відновлення у тому, що ми повинні надзвичайно серйозно підійти до того, щоб навчитися ставитися до себе несерйозно. Ми повинні працювати над тим, щоб навчитися гратися. Творчість потрібно звільнити від вузьких рамок Мистецтва з великої літери і надати їй ширшого значення.
Коли ми пишемо ранкові сторінки і ходимо на творчі побачення, ми можемо пригадати те, як колись намагалися творити:
• Я вже й забула про всі ті малюнки, які виводила у старших класах. Мені так подобалося вимальовувати взуття на уроках!
• Мені раптом пригадалося, що я грала Антігону — як можна про неї забути? Не пам’ятаю, чи в мене добре виходило, але я неабияк насолоджувалася самим процесом.
• Я зовсім забув про сценки, які писав у десять років. Про що б вони не були, я їх завжди ставив під супровід «Болеро» Равеля[25]. Мої брати й сестри так реготали — аж за животи бралися.
• Колись я вибивав чечітку. Знаю, що тепер у це важко повірити, але у мене нічогенько виходило!
Коли ми пишемо, долаючи заперечення, наші спогади, мрії і творчі плани виринають на поверхню. Ми заново відкриваємо себе як творчих людей. Повільно, але впевнено нас охоплює творчий порив — навіть без нашого відома, підтримки чи схвалення. Він наростає під поверхнею нашого життя, вириваючись яскравими спалахами в потоці життя, наче молода трава під снігом.
Нам судилося творити. Ми робимо ремонт на кухні, обставленій з несмаком, зав’язуємо бантики нашій кішці до свят, експериментуємо, щоб суп вдався ще смачнішим. Людина, яка колись у дитинстві варила парфуми з усілякої всячини, засобу для миття посуду і кориці, тепер купує у крамниці торбинку зі спеціями і кидає її в окріп, щоб наповнити дім запахами Різдва.
Якими би статечними, стриманими й розважливими людьми ми не прагнули стати, вогонь наших мрій неможливо загасити. Жаринки нікуди не зникнуть, вони шарудітимуть у наших захололих душах, наче листя взимку. Вони не покидають нас, а лише ховаються. Під час нудної наради ми виводимо смішні каракулі. Чіпляємо на дошку в офісі кумедну листівку. Вигадуємо для шефа потішне прізвисько. Садимо вдвічі більше квітів, ніж нам потрібно.
Ми норовливі, ми прагнемо більшого, ми чогось бажаємо, ми нервуємося. Ми співаємо в автівці, швиргаємо телефон, складаємо списки, перебираємо одяг у шафах, наводимо лад на полицях. Ми хочемо зробити щось, але нам здається, що це повинно бути щось правильне, а отже, щось важливе.
вернуться
25
«Болеро» — твір для оркестру, оригінально задуманий як музика для балетної постановки. Його автором є французький композитор Моріс Равель.
