Левине серце
- Автор: Загребельный Павел Архипович
- Год: 1978
- Язык: украинский
- Год: Радянський письменник
- Жанр: Советская классическая проза
Электронная книга - «Левине серце». Краткое содержание книги:
— Тату, а що, коли б ми справді відкопали отого емалевого глечика?
Тож не дивно, що, почувши про дванадцять «Королев Марго», Рекордист Іванович першим у районі змикитив, скільки б можна заробити на цьому ділі, якби заволодіти всіма дванадцятьма примірниками. Куди там тому дурному золоту!
Але де взяти стільки макулатури?
53
Макулатурою в сільській (як, до речі, і в міській) місцевості можуть стати: старі газети, непотрібні квитанції, задавнені бланки звітності, списані учнівські зошити, торішні підручники (бо ж однаково їх щороку передруковують, витрачаючи на це половину наявного в державі паперу), збережені ще з XIX століття любовні листи (бо в двадцятому ніхто вже їх не пише), твори сучасних українських письменників (прозаїки набагато корисніші, бо дають більше паперової маси), окремі книжки, а то й зібрання творів класиків, бо які ж класики можуть зрівнятися з «Королевою Марго»! Все це Рекордист знав, бо метався по району не даремно, а придивлявся, вивчав життя, набирався досвіду. Ще знав він, що ніде не знайде стільки паперу, як на обчислювальному центрі, який відкрили в районі для точного облікування того, що могло б вирости. Обчислювальний центр просто пожирав папір! У колгоспних конторах сиділо тепер не по двоє й по троє бухгалтерських працівників, а чоловік по дванадцять, і всі писали день і ніч, заповнюючи тисячі рубрик на величезних відомостях, яких вимагав обчислювальний центр.
Рекордист рвонув на обчислювальний центр, переморгнувся з одною-другою дівчатами-операторами, вже мовби й домовився, тоді підскочив на районну базу макулатури, з директором якої не раз пили «фірмову» у Вусті-Чухалки, але там його ждав удар: ніяких паперів з обчислювального центру на макулатуру не приймали!
— Та чому ж? — здивувався Рекордист.
— Сказано: прогрес, а хто проти прогресу — до відповідальності!
— Ти не бери на себе, я звалю тобі грузач отих стрічок їхніх та відомостей — ти й не побачиш. Видай мені талони — і кики-брики!
— І талонів не дам. Сказав — заборонено! Чи тобі сказати, хто заборонив? Інтересуєшся?
— Чим я інтересуюсь — я сам знаю. А вже коли я надумав, то допнусь! Ти ще мені видаси всі мої талони!
І Рекордист, порушуючи звичай, за яким він на «Москвичі» їздив тільки в неділю, бо всі будні відводилися на безперервне миття машини Іваном Івановичем і його Манькою, пересів з мотоцикла на «Москвич» і рвонув уже не по своєму району, а по сусідніх, об’їздив, здається, районів зо три.
А потім він кілька днів пиряв на базу макулатури грузовики паперу, талонів зібрав уже на цілу бібліотеку «Королев Марго», та, коли з’явився з ними до свого земляка Івана Безтурботного, той підняв його на сміх.
— Ти газети читаєш?
— А я радіо слухаю. Що мені твої газети?
— По радіо не було, а в райгазеті прочитав би, що видача на талони за макулатуру художніх творів тимчасово припинена. Розподіл дефіцитних книжок бере в свої руки Товариство книголюбів.
— Ге, книголюби! А де ж дванадцять «Королев Марго?»
— Пішли за призначенням.
— Я цього діла так не оставлю, — сказав Рекордист Іванович, — бачили субчиків: книголюби знайшлися! Та я сам он який книголюб! Я до самого судді Верещаки! Я з ним качок бив і зайців… Тут діло темне…
— Слухай, Рекордя, — сказав йому Безтурботний. — З Верещакою я теж і рибу вудив, і качок бахкав. І одна «Королева Марго» йому перепала. Бо кому ж і давати?
— І без талонів?
— Плюнь ти на ці талони!
— Та я тиждень по всьому району… Стільки макулатури… А нерви? Та в мене тепер розстройство всієї системи на рік, а то й на цілу п’ятирічку!
— Ну, Рекордя, ти мене послухай…
— Та що тебе слухати!..
— Хочеш мати «Королеву Марго»?
— Снилась мені твоя «Марго»!
— Чого ж морочив голову?
— Бо хотів усі дванадцять? Пойняв?
— Усі дванадцять?
— Кики-брики!
— Нащо вони тобі?
— А тобі?
— Я роздав, кому треба.
— Думаєш, я б не роздав?
Безтурботний подивився на Рекордиста з деякою повагою: нарешті в районі знайшовся чоловік, що міг хоч у чомусь зрівнятися з ним. І, головне, обійшовся без славетних плескачів мами Вусті. Видно, карпоярівське повітря має в собі якусь особливу силу. А може, там грунти такі, якась радіоактивність?
— Слухай, — сказав Безтурботний, — а коли я тобі дві «Марго» дам? Нікому по дві не давав.