Марсіанські хроніки. Повісті, оповідання
- Автор: Брэдбери Рэй Дуглас
- Год: 1988
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- ISBN: 5-308-00247-9
- Переводчик: Александр Иванович Терех
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Марсіанські хроніки. Повісті, оповідання». Краткое содержание книги:
В сборник избранных произведений известного американского писателя (род. в 1920 г.) вошли фантастические повести “Марсианские хроники” и “451° по Фаренгейту”, автобиографическая повесть “Вино из одуванчиков” и сюжетно связанный с ней цикл рассказов
- Гаю!
Гучномовець біля вхідних дверей забурмотів: “Місіс Монтег, місіс Монтег, до вас прийшли. Місіс Монтег, місіс Монтег, до вас прийшли”.
Тиша.
Вони дивилися то на двері, то на книжки, що валялися на підлозі.
- Бітті... - промовила Мілдред.
- Не може бути!
- Він повернувся, - прошепотіла вона.
І знову негучний голос від дверей: “До вас прийшли”.
- Ми не відімкнемо. - Монтег прихилився до стіни, а тоді повільно опустився навпочіпки й почав розгублено порпатися в книжках, хапаючи то одну, то другу.
Його охопив дрож; він відчував нестерпне бажання знов заховати книжки за вентиляційну решітку, але знав, що йому не стане снаги зустрітися з брандмейстером Бітті ще раз. Отож він сидів навпочіпки, потім просто сів на підлогу; нараз пролунав голос гучномовця, вже настирливіше. Монтег підняв з підлоги маленький томик.
- З чого почнемо? - Він розкрив книжку на середині і зазирнув у неї. - Мабуть, із самого початку...
- Він зараз увійде і спалить нас разом із книжками! - мовила Мілдред.
Гучномовець нарешті замовк. Запала тиша. Монтег відчув, що хтось стоїть біля дверей, чекає, прислухається. Потім почулася хода - хтось пішов від будинку стежкою, далі лужком...
- Подивимося, що тут написано, - сказав Монтег.
Він вимовив ці слова важко, затинаючись, ніби його охопив страшенний сором. Прочитавши з десяток сторінок, перескакуючи з однієї на другу, Монтег нарешті зупинився на таких рядках:
- “Підрахували, що протягом цього часу не менше одинадцяти тисяч чоловік пішли на смерть, аби не розбивати яєць з носка”.
Мілдред сиділа навпроти нього.
- Що це означає? У цьому немає ніякого сенсу! Брандмейстер казав правду!
- Стривай, - відповів Монтег. - Почнемо знову, з самого початку.
Частина друга
РЕШЕТО І ПІСОК
Вони читали впродовж цілого довгого дня, а холодний листопадовий дощ падав з неба на принишклий дім. Вони читали в передпокої; вітальня здавалася порожньою й сірою без різнокольорового конфетті на стінах, без феєрверків, без жінок у сукнях з золотого серпанку і чоловіків у чорних оксамитових костюмах, які витягали сто-фунтових кроликів зі срібних циліндрів. Вітальня була мертва, Мілдред безтямно поглядала на мовчазні стіни, а Монтег то ходив по кімнаті, то сідав навпочіпки і по кілька разів перечитував яку-небудь сторінку вголос.
- “Важко визначити мить народження дружби. Коли по краплині наповнюєш посудину, буває одна, остання, яка переповнює її, й рідина переливається через вінця; отак і серед багатьох добрих вчинків є якийсь, що переповнює серце”. Монтег сидів, прислухаючись до дощу.
- Може, саме це й було в дівчини, що жила в сусідньому будинку? Мені так хотілося зрозуміти її.
- Вона мертва. Ради бога, давай поговоримо про когось живого.
Монтег, не глянувши на дружину і весь тремтячи, подався через передпокій до кухні. Там він довго стояв і дививсь у вікно на дощ, який тарабанив у шибки. Погамувавши дрож, він повернувся в сірий морок передпокою і взяв нову книжку.
- “Наша улюблена тема: про Себе”. - Він скоса поглянув на стіну. - “Наша улюблена тема: про Себе”.
- Оце я розумію, - мовила Мілдред.
- Але для Кларіс це не була улюблена тема. Вона любила говорити про інших і про мене. Вона перша, хто по-справжньому сподобався мені за багато років. Лише вона одна з усіх, кого я пам’ятаю, дивилася мені просто в очі, ніби я чогось вартий. - Він підняв з підлоги обидві книжки. - Ці люди давно вмерли, але я знаю: те, що вони написали, так чи інакше стосується Кларіс.
Надворі, під дощем, щось тихо пошкрябало в двері. Монтег укляк. Мілдред перехопило подих, і вона прихилилася до стіни.
- Хтось коло дверей... Чому мовчить гучномовець?
- Я вимкнув його...
За дверима почулося слабке пирхання, сопіння електричної пари. Мілдред засміялася.
- Це усього-на-всього собака! Прогнати його?
- Не ворушись! Сиди!
Тиша. Падає холодний дощ. А з-під замкнених дверей просочується запах блакитних електричних розрядів.
- Повернімося до нашого заняття, - спокійно сказав Монтег.
Мілдред відкинула книжку ногою.
- Книжки - не люди! Ти читаєш, а я дивлюся навколо - і нікого не бачу!
Він поглянув на стіни вітальні: вони були мертві й сірі, наче води океану, який, однак, збуруниться, щойно ввімкнути електронне сонце.