Чужинець на чужій землі

Дуглас зітхнув.

— Дуже добре. Буду радий дізнатися, за якими саме правилами ви граєте швидко і невимушено, але у мене немає часу; потрібно керувати урядом. Я здаюся. Але не очікуйте, що я потисну руку цьому Кекстону!

— Як забажаєте, сер! А зараз повернімося до першого питання. Нас затримують. Я не можу знайти Кекстона. У його офісі кажуть, що він поїхав з міста.

Дуглас засміявся.

— Навряд чи це моя проблема. Ви наполягаєте на привілеї, який є особисто для мене образливим. Приведіть, кого забажаєте. Але зберіть їх самі.

— Розумно, сер, розумно. Та чи не бажаєте ви зробити послугу Людині з Марса?

— Що? Яку послугу?

— Перемовини не почнуться, аж доки не знайдеться Кекстон, — і це точно і не підлягає обговоренню. Але я не можу знайти його... І мій клієнт починає непокоїтися. Я просто звичайний громадянин... Але у вас є ресурси.

— Що ви маєте на увазі?

— Кілька хвилин тому я говорив — радше презирливо — про підрозділ Спеціальної Служби... Спишіть це на роздратування людини, якій щойно вибили вхідні двері. Проте насправді я знаю, що вони можуть бути надзвичайно дієвими... І мають вже готове узгодження сил поліції повсюдно: у місцевих, штатних, національних відділах і Бюро по всій Федерації. Містере Секретар, якби ви подзвонили вашому Коменданту С. С. і сказали, що хочете дізнатися місцезнаходження певної людини так швидко, як тільки можна — що ж, сер, це б дало більший результат впродовж наступної години, аніж я міг би сподіватися отримати за століття.

— З якого це дива я повинен підіймати за тривогою всі сили поліції, щоб знайти одного скандального репортера?

— Не «з дива», мій дорогий сер, — з Марса. Я попросив вас як про послугу для Людини з Марса.

— Що ж... Це безглузде прохання, але я його виконаю.

Дуглас глянув прямо на Майка.

— Як послугу для Сміта, і тільки. Але я очікуватиму такої ж співпраці, коли ми перейдемо до справ.

— Можу вас запевнити, що це значно полегшить ситуацію.

— Що ж, не можу нічого обіцяти. Ви кажете, що цей чоловік зник. Якщо це так, то він міг потрапити під вантажівку; померти. І я, до речі, оплакувати його не буду.

Гаршоу здавався дуже похмурим.

— Сподіваймося, що цього не сталося, — заради всіх нас.

— Що ви маєте на увазі?

— Я намагався вказати на таку сумну можливість своєму клієнту, але це було схоже на крик під час вітру. Він просто не слухатиме цього. — Гаршоу зітхнув. — Руїни, сер. Якщо ми не зможемо знайти цього Кекстона, то все, що ми матимемо в руках — це руїни.

— Що ж... Я спробую. Але не чекайте дива, докторе.