Мистецтво і життя. Збірник
- Автор: Моруа Андре
- Год: 1990
- Язык: украинский
- Год: Мистецтво
- ISBN: 5-7715-0391-6
- Переводчик: Ірина Миколаївна Овруцька
- Жанр: Культурология
Электронная книга - «Мистецтво і життя. Збірник». Краткое содержание книги:
Але мені особливо подобається «Інтермеццо», єдина п’єса, яка поетично і правдиво малює на сцені провінційну, глуху Францію. Суперечність між Ізабеллою, вічним образом юної французької дівчини, цією Генрієттою з «Учених жінок»[246], зіграною з такою елегантною і переконливою силою Валентиною Тессьє, між Ізабеллою, яка навчає маленьких дівчат арифметики, і наглядачем, що уособлює антипоетичне начало, — ця суперечність притаманна і самому Жіроду, жонглеру, котрий грає образами, і зразковому чиновнику, вона властива і Франції в цілому, вольтер’янській і раціоналістичній, яка, однак, зовсім не від того, щоб зустрітися де-небудь на галявині біля річки з привидом, що виринув з прибережного туману.
Жіроду поводиться з темами, наче музикант. Яка-небудь викладена ним ідея потім розробляється в усіх тональностях, для правої і лівої руки, для флейти, гобоя і контрабаса.
Створюється враження, що Жіроду, письменник енциклопедичної культури, присвятив себе колекціонуванню дивних анекдотичних відомостей. Ця суміш ерудиції, фантазії та іронії перетворює деякі його романи на геніальну нісенітницю.
Переліки, симетрія, ерудиція — ось деякі елементи стилю Жіроду. Поезія всюдисущого об’єднує індивідуум і всесвіт, садок кюре і планету. Здається, що Жіроду зазнає фізичної насолоди, транспонуючи яку-небудь музичну фразу на всіх широтах. Рабле і Гюго теж знали це сп’яніння словом, але раблезіанська річка кипіла веселощами і дотепами, бурхливий водоспад Гюго виплескував величні епітети, а струмок Жіроду несе лише чисті, свіжі слова, імена юних дівчат і французьких містечок.
Деяких читачів дратують ці примхи стилю, вони бачать у них суєтність, педантизм, кривляння. Правду кажучи, педантизм Жіроду необразливий, бо завжди компенсується гумором. «Дуже добрий учень, який урівноважує свою розважливість відмінника таємничою привабливістю ледаря», — як говорив Кокто. А ось Арагон: «Не знаю, як це все сталося. Можу лише сказати, що я змінився. Одного чудового дня я побачив, що захопився Жіроду. Він уже не дратував мене. Так, я навіть полюбив його. Усе це… І хай мене простять, але я гадаю, що полюбив тоді Францію». Ось таким я бачу Жіроду: найбільш французьким з усіх французів.
Франсуа Моріак
[247]
Франсуа Моріак — визначний французький прозаїк, і посідає одне з перших місць серед послідовників Шатобріана і Барреса; він також і християнський мораліст, який прагне жити у злагоді зі своєю вірою. Моріаку-людині були притаманні численні риси, успадковані ним від предків — провінційних буржуа, але він поступово звільнився від їхніх забобонів. Моріак-письменник глибоко проник у душі людей і знайшов там під щільним шаром бруду чисті, такі, що б’ють фонтаном, джерела. «Літератора, — писав свого часу Моріак, — можна порівняти з ділянкою землі, де проводять розкопки: він буквально здиблений і постійно відкритий усім вітрам».
Слід відзначити, що у Моріака вже у юності поряд з вірою, яка міцно вкоренилася, наявне певне роздратування проти святенників, поведінка яких, вважав він, визначається не стільки релігійним почуттям, скільки прагненням підкорити собі інших. Пізніше, ставши романістом, він з побожною повагою малюватиме праведних і благородних служителів церкви, але водночас суворо висміюватиме улесливість і єлейність священнослужителів. Але ці відступи від догми, ці спалахи гніву завжди поверхові. Основна суть його світогляду, гранітний пласт, на який він спирається, — це католицизм. «Чим більше я стрясав грати, тим більше я почував їхню непохитність».
Ні, він аж ніяк не був щасливою дитиною, цей юний тріумфатор з худорлявим обличчям, чиї перші романи — «Дитя під тягарем ланцюгів», «Патриціанська тога», «Плоть і кров», «Родителька», «Поцілунок, подарований прокаженому» — з казковою легкістю покоряли найвимогливіших читачів. Він був людиною, яку краяли внутрішні суперечності, і його полотна, котрі зображали провінційну буржуазію, заможну, побожну, з чиїх рядів він вийшов сам, були похмурими і тривожили душу. «Херувим з ризниці»[248] недовго оспівував у ліричному і ніжному дусі свої дитячі мрії; те, що він виконував тепер на органах з уже могутнім звучанням, було скоріше похоронним маршем, і звучав цей траурний марш для цілої соціальної групи, з якою автор був з’єднаний узами плоті і землі.
246
«Учені жінки» — комедія Мольєра.
247
Франсуа Моріак (1885–1970)
248
«Херувим з різниці». «Я входив у літературу, наче херувим з різниці, який грав на своєму маленькому органі», — писав Моріак.